Соняшник. Поезії 1960–1970 років

Пострiл у серцi моему холоне…

Голову запаморочили планетi…

Небо – червоне…

На багнетi…

Волi не згубити, не окрасти.

Кубi пити золоте вино!

Закипае бородатий Кастро:

Куба – сi, янкi – но!

Етюд поколiнь

Свiтлiй пам’ятi академiка О. І. Бiлецького

Помирають майстри. Чiтко значать вiки,

Їх життя вперезало вогнями й димами.

В груди траурних маршiв дзвенять молотки,

І влягаються думи золотими томами.

Люди круто жили. Люди в сонце ходили

І державу науки несли на плечах,

Люди гупали кайлом в оранжевi брили,

Люди шквально згорiли, щоб день не зачах.

Амплiтуда людська – вiд колиски до гробу.

Та не знати народу таких амплiтуд,

Бо ошпарюе реквiем мою душу окропом

І сподiвану зрiлiсть вишукуе тут.

Сплять монархи труда. Зрiе черга велика

До незайнятих тронiв крiзь думи густi.

Пiдмайстри мого вiку! Я вашi ридання покликав,

Щоб на цвинтарi чолами пiдрости…

Подiльський етюд

У пропилений стишений став

Сплинув денний просмалений грюкiт,

Сплять вiтри на блакитних постах,

Спить Подiлля – земля Кармелюкiв.

Огинаючи заводь руду,

У розчинених шелестах ясенiв

Із фортецi iдуть-бредуть

Його смутки – таврованi красенi.

А баян розсипае зiрки

В матiолу, в дiвоче дозвiлля,

Щоб зажура взяла квитки,

Щезла в поiздi за Подiллям.

Лiтаки пересмiюють шлях

У терпких пропашiлих вагонах,

Сплять хати у нiчних сорочках,

Сплять повiтки – стиляги в червоних.

Обмолочений день спочива,

Млiе крiп в запахущiм окропi,

І на хмарi пливе на жнива

Мiсяць – Кармель з тавром на лобi.

Етюд «аристократичноi» роботи

Так гумористично робiтники називають вивантаження гранiту.

Сивий, аж замислений, крихкий на пругах

Гранiт кострубатий до пальцiв липне.

Шпурляю – i вiн гоготить в ногах,

Влягаючись тiлом в земнi заглибини.

Рожевий, смугастий – в променях млiе.

В кожнiм кристалi вогнi полискують —

І падае сонце направо й налiво

Верткою мигливою блискавкою.

На iскри дробиться, вщухае, тихне.

Полами витрем замурзанi чола ми.

Зцупимо, зрушимо – й знову задихано,

Азартно напружимось торсами голими…

Вже викотивсь мiсяць iз синiми горами,

Великий, важкий, сивувато-опаловий.

Може, i цю розвантажим платформу —

Мiсячним каменем землю завалимо…

Хочеться пива. Петляемо колiями.

Стрiчним дiвчатам махаем кашкетами.