Соняшник. Поезії 1960–1970 років

Струмiнь з-пiд крана морозно поколюе,

Зорi од спини летять рикошетом.

Фiалковий етюд

Цi слова – про набитi трамваi

У вечiрнi просиненi сутiнки,

Про зволожене танучим снiгом

Вiтряне рiзкувате повiтря,

І про слюсаря з смуглим обличчям,

Поцяткованим ластовинням,

І про мрiйнi i теплi фiалки

У спiтнiлiй його руцi.

Цi слова – про терпку утому,

Що сплива водяними струмками

У блискучий цинковий тазик

З його шиi, плечей i спини;

Про рожевий ворсистий рушник

З ледь вiдчутним тривожачим запахом

Молодого жiночого тiла

І про очi, яким вiн привiз

Соромливi своi фiалки.

Цi слова – про сплетенi руки,

Про жагучi шепоти юностi,

Що вiйнули з податливих вуст

І згубились в розкiшнiй косi дружини.

Цi слова – про фiалки щастя,

Що порану цвiтуть пiд очима

В захмелiлий медовий мiсяць.

Цi слова – про нове життя,

Що заб’еться пiд серцем матерi

Пiсля нiжного того цвiтiння.

Лебединий етюд

Ты белых лебедей кормила,

Откинув тяжесть черных кос…

    В.

Одягни мене в нiч, одягни мене в хмари синi

І дихни надi мною легким лебединим крилом,

Хай навiються сни, теплi сни лебединi,

І сполоха iх мiсяць тугим ясеновим веслом.

Зацвiте автострада доспiлими гронами,

Змие коси рожевi в пахучiм любистку зоря.

З твого чистого ставу мiж лататтям та Орiонами

Ти лебiдкою плинеш у безкресi моi моря.

Одягни мене в нiч, одягни мене в хмари синi

І дихни надi мною легким лебединим крилом.

Пахнуть роси i руки. Пахнуть думи твоi дитиннi.

В серцi плавають лебедi. Сонно пахне весло.

Тихий етюд

Що несеш менi в тихому iменi,

В зливi кiс, перевитiй, важкiй?

Що нашепчуть вуста твоi стриманi

Несповитiй тривозi моiй?

Чи над каннами над пломенистими,

Де я пiсню твою перестрiв,

Знов розсиплешся аметистами

З-пiд холодних i зламаних брiв?

Що з твоiми словами невмiлими,

Хто iх трунком гiрким напоiв?.

І бiжать мiж березами бiлими

Бiлi руки в тривоги моi…

Нiчний етюд

Не кров з молоком, а кров iз нiччю —

Про тебе задумуватись весняною порою

І сльози збирати по твоему обличчю

Тугою всезнаючою рукою.

Ти – спеки настiй. Ти – пустеля палюча.

В тобi заблукати, а потiм не вийти.

Ти – пристрастi дикоi горда круча,

З якоi кидатись несамовитим.