Соняшник. Поезії 1960–1970 років

Своерiднiсть Драчевоi поеми, порiвняно з iншими творами на цю тему, в тому, зокрема, що автор поставив перед собою завдання не так вiдобразити подiевий бiк чорнобильськоi трагедii, ii, сказати б, фабулу, як, обертаючи тему окремими гострими гранями, дати концентроване вираження свого суб’ективного переживання ii, того потрясiння свiдомостi, яке вона викликала, з виходом на вiчнi моральнi та фiлософськi питання, що набувають якостi особистоi пристрастi. Перед нами – квiнтесенцiя пережитого й передуманого за весь цей надзвичайно «спресований» час.

Глибоке враження справляе роздiл «Роздуми пiд час вiдкритого Чорнобильського суду в закритiй зонi на стару тему: Ірод i Пiлат». Великi злочини минулих вiкiв, каже поет, були «iменними», нинiшнi ж анонiмнi. На лавi пiдсудних у Чорнобилi сидiло шестеро, але сьоме, головне мiсце, залишалося вiльним. На ньому безiменнiсть. На ньому мiг сидiти вчений, державний муж, поет – кожний з нас. Хто вiн, Пiлат, що вмивае руки вiд радiацii? Чи не ти сам? Перевiр своi дiяння i свою совiсть перед лицем того випробування апокалiптичним майбуттям, що насуваеться на людство.

На стику мови евангельськоi притчi i мови сучасноi спраглоi iстини суспiльностi поет говорить про вiдповiдальнiсть усезагальну i конкретну, невблаганно-особисту.

Прагненням, не втрачаючи побутового сприймання чорнобильськоi теми, пiднестися до узагальнено-есхатологiчного, у масштабах усiеi людськоi iсторii та образiв культурноi свiдомостi, зумовлена i ii своерiдна мiфологiзацiя.

У системi символiки поеми центральне мiсце посiдае заголовний образ. Пройшовши через низку варiацiй (селянська Мати, Солдатська мадонна, Хрещатицька мадонна), вiн набувае в епiлозi остаточностi, доволi незвичайноi, нетрадицiйноi, але вражаючоi: Чорнобильська Мадонна стае уособленням, втiленим закликом до вiдповiдi за все, не гiдне людини, втiленою невiдворотнiстю суду совiстi, останнiм нагадуванням про вiдповiдальнiсть за майже вже погублений свiт. На своiх руках «сива чорнобильська мати» несе «хворе дитя», i це хворе дитя – наша планета, наша земля, саме людство.

Патетика фiналу поеми полонить i вражае. У цiлому потенцiал поетичноi думки й етичноi сили твору високий, хоч i не все в поемi позначене досконалiстю виконання, i перепади художнього рiвня та й просто змiстовностi вiдчутнi.

Ще до написання «Чорнобильськоi Мадонни» атомна катастрофа опинилася в центрi громадянськоi, публiцистичноi дiяльностi І. Драча.