Автохтони

І перед смертю все малював, малював… йому пiдсовують папiр, а вiн малюе. Дарував лiкарям, санiтаркам. Верховцев, зав. вiддiленням, непогану колекцiю зiбрав.

Банькатi чорнi очi, скiсне пiдборiддя, задовга верхня губа, два зуби стирчать вперед. Коли Воробкевич говорив, у нього драглiли обвислi щоки.

Потайний масон?

– Ах, цей? Широков. Приiхав на лiто з Пiтера, на пленерi попрацювати. І залишився. Говорив, у Пiтерi не те, зовсiм не те… Йому там м’яса не вистачало. Фактури. Бачите, який горизонт? Вiн перший у нас використав ефект риб’ячого ока.

– Я знаю.

– Авжеж, авжеж. І вiдразу – наслiдувачi, учнi. Школа. Менi пощастило – я розгледiв його рано.

Євроремонт, так. Але все одно – Шпет, такий Шпет. Хiба що замiсть театральних афiш плакати виставок, з яких витрiщаються чорно-бiлi бородатi обличчя художникiв. На виднотi грамота почесного громадянина мiста. Воробкевич був у пошарпанiй рудiй вельветовiй куртцi з чорним сукняним комiром, трохи завеликiй i подекуди заляпанiй старою олiйною фарбою.

– У шiстдесятi все вирувало. І навiть у сiмдесятi. У всiх застiй, а в нас, можна сказати, розквiт. Острiв свободи. Але вас, як я розумiю, не цiкавлять сiмдесятi? Нi? Шiстдесятi?

Воробкевич, схиливши голову набiк, iз надiею зазирнув йому в очi.

– Я займаюся двадцятими. Баволь. Кароль Баволь. Вам це нiчого не каже?

– Баволь, – сказав Воробкевич i замовк. – Зараз, зараз… Це не той, який…

Вiн терпляче чекав.

– Баволь! Ну звiсно! Був такий дивак. Злиденний безумець. Е… Талант. Майже генiй. Невизнаний.

Статус Баволя зростав iз кожним наступним словом.

– На нього можна подивитися?

– Так, – сказав Воробкевич пiсля деякоi запинки. – Так, авжеж.

Скорiше за все, найкозирнiшi висiли в першiй залi. Баволя тут точно не було.

– Вiн у запаснику, – сказав Воробкевич нарештi.

Ну звiсно, адже мае бути запасник…

– Я не всiх виставляю напоказ. Його полотна… – Воробкевич запнувся, немов би пробуючи на язик, потiм обережно сказав: – Картони?

Воробкевич пам’ятав, що Баволь у нього е, але не дуже пам’ятав, якi в Баволя роботи.

– Ви впевненi? Вас бiльше нiчого не цiкавить тут? Тiльки Баволь?

– Тiльки Баволь.

Вони минули Штернберга. Минули Жука та Цвинтара. Плiдного алкоголiка Кузнецова. Перебiжчика Широкова. Цвинтара вiн би прикупив, якби були в нього грошi. Величезна квартира, i самiсiнький Воробкевич. Шпет, такий Шпет.