Автохтони

Два столики були порожнi, за третiм два старих грали в шахи. Пахло кавою. Доброю кавою.

Портал, що вiдкрився там, де ранiше була глуха стiна. Бродилка. Не стрiлялка. Бродилка. Вiн що, перейшов на новий рiвень? Непомiтно для себе? Зробив щось правильно? Що саме?

– А, це ви?

Вейнбаум, здавалося, не здивувався. Зiтхнув i змiшав фiгури шкарубкою долонею. Його опасистий i нерухомий партнер не вiдреагував, немов i сам був збiльшеною шаховою фiгурою.

– Не хотiв вам заважати.

– Все одно в мене король пiд шахом.

Отже я вас слухаю.

– У мене до вас пропозицiя. Дiлова. Давайте присядемо он там, у кутку, i поговоримо. Або, якщо хочете, я зачекаю. Замовлю кави.

Вейнбаум iз кректанням пiдвiвся i вiдсунув важкий стiлець. Бейсболку Вейнбаум так i не зняв, i вуха пiд нею кумедно стовбурчилися.

– Посидь поки тут, Мареку. Я невдовзi повернуся.

Темна корцюбиста стiльниця була в краплях застиглого воску.

– Хочете, я вгадаю мету вашого вiзиту? Ви маете намiр найняти мене як консультанта.

– Вражений вашим прозiром, мiстере Холмс.

Але так, ви маете рацiю. З погодинною оплатою.

Вiн назвав суму.

– Влаштуе?

– Цiлком. Менi все одно нема чим зайнятися.

Консультант – це людина, яка погоджуеться робити за грошi те, що у вiльний час iз задоволенням робить безкоштовно.

– Ось i чудово. Ви знаете мiсто. Знаете людей. А я тут чужинець.

– Ну, це можна виправити. Ви, до речi, сьогоднi де снiдали?

– Яке це… У «Криницi». А що?

– Нi, нiчого. А обiдали?

– У Юзефа.

Це важливо? Там, до речi, менi сказали, де вас знайти.

– Все вiрно. Ми тут iз Мареком граемо в шахи. І до нашого приходу мене вже чекае кава та ромова баба. Це дуже важливо – свiжа ромова баба.

Згасаюче життя, яке тримаеться смаком ромовоi баби, запахом кави, щоденними ритуалами, жорсткою координатною сiткою, накладеною на простiр-час. Вейнбаум дивився на нього вицвiлими очима, що сльозилися, i в нього виникло неприемне вiдчуття, що Вейнбаум – телепат. Вони тут усi телепати, чи що?

– А це справдi будинок доктора-отруйника?

– У жодному разi, – суворо сказав Вейнбаум.

 – Це будинок, в якому закоханi отруiлися ковбасою. Подвiйне самогубство. Дуже ексцентрично. Непохитний тато дiвчини був ковбасником, бачте. А будинок доктора-отруйника навпроти. Вам узагалi що потрiбно?

– Я шукаю декого. Нi. Не так. Збираю вiдомостi про деяких людей.

– Мертвих?

– Так. Мертвих.

– Тодi ви звернулися за адресою. Бiльша частина моiх друзiв – мерцi.