Автохтони

 – Водiй пригальмував, червоний вiдблиск стрибав на мокрiй чорнiй брукiвцi, потiм змiнився на зелений, наче у стиках мiж камiнням раптом проросла трава. – За комуналку мiсто платить. Три житловi кiмнати внизу, двi нагорi. Вiтальня. Кiмната для прислуги. Служби. Лiхтар на фасадi. В сенсi еркер. Сецесiя, ар-нуво, одна тисяча дев’ятсот десятий. Левицький будував.

– Але… вiдвiдувачi?!

– До сiмнадцяти нуль-нуль можна потерпiти. І там тiльки перший поверх пiд музей. І то не весь. Вiтальня i двi кiмнати. Все, приiхали.

За чорним гiллям, пiдвiшене в присмерках, свiтилося вiкно. Навеснi тут розквiтнуть бузок i шипшина, i, можливо, садовий жасмин. Дерево розкинуло в боки голi вiти. Ясен. Або клен. Тiльки не дуб, дуб би iржавiв, але тримався до останнього.

П’еса в трьох дiях. «Особняк». Або навiть «Особняк взимку». Дiючi особи – стара помiщиця, ii названа донька, ii син-студент… хто там iще? Ах, сусiд, звiсно. Сусiд-помiщик. Молодий сусiд-помiщик, вродливий, зухвалий i гультяйський, i всi в нього закоханi, й стара помiщиця, i ii названа донька.

І вiн нацьковуе iх через нудьгу, i вони гризуть одна одну до смертi, двi вовчицi, стара та молода, а син-студент, закоханий у дiвчину, звiсно, стрiляеться.

– Варшавська, дванадцять. – Водiй увiмкнув свiтло в салонi, щоб зручнiше було розрахуватися, i ззовнi вiдразу стало зовсiм темно, тiльки вiкно i далi сяяло та пливло у тьмi зовнiшнiй, у тьмi кромiшнiй…

– Так, – сказав вiн, – дякую.

– Послухайте, ви ж, гм… не мiсцевий? Можу вас повозити, показати цiкавi мiсця.

Бiльше нiхто такого не покаже.

Таксисти завжди балансують на неяснiй межi закону, перетинаючи ii по обидва боки на обопiльну користь свою та клiента. Борделi? Гральнi будинки?

– Даруйте, а що саме?

– Ну… ось той же Левицький, це не найкращий його особняк, скажiмо так. А ось той, де зараз австрiйське консульство, на Бузковiй, ось вiн справжнiй шедевр. Інтер’ери вам навряд чи вдасться подивитися, але мозаiку та вiтражi… І, до речi, з тим особняком пов’язана цiкава легенда.

Один бiдний студент…

– Дякую, мiсцевий фольклор мене не цiкавить.

– Тодi, можливо, вас зацiкавить гномон? На Празькiй е розкiшний гномон. Вам щось каже це слово? Гномон? Ось бачите! Я всiх своiх пасажирiв запитую, що таке гномон.

– Це такий тест?

– Ну, схоже на те, гм. Експрес-метод. Ви – другий, хто знае. Вiзитiвку, ось, про всяк випадок вiзьмiть, раптом що. А що як надумаете.

Вiн узяв.