Дракон з Перкалабу

Матусi з нiг збилися, шукали, просили, обiцяли, але так i не знайшли – нi по знайомству, нi на торгових базах – нiде. А вже тi десятикласницi, хто змiг вiдбити атаку батькiв, усi прийшли постриженi – хто вдало, хто – жахливо, хто з вiдстовбурченими вухами, у когось вистромився замiсть нормальноi голови дуже-дуже маленький гарбузик на короткiй шиi i раптом вилiзли величезнi щоки, у когось проступила довга, як огiрок, потилиця. Але всi вважали справою честi вiдчикрижити своi коси. Стриженi ходили по школi страшенно якi зазнайкуватi, пихатi й щасливi.

Нестриженим було соромно, що вони такi старомоднi копалини i дотепер носять архаiчнi коси. Це був масовий психоз, i вiн дуже швидко перекинувся й на молодшi класи – я пам’ятаю, як ми з сестрою молили маму вiдвести нас до чоловiчоi перукарнi, щоб нас теж обскубли пiд хлопчикiв. Вiрнiше, ми прохали пiдстригти нас так, як пiдстрижена Владка. Молодi вчительки не уникли модноi спокуси i теж постриглися. І потiм навiть була педрада, де iх заслухали, що буцiмто вони продали батькiвщину, i де було сказано, що не мiсце iм у школi, що з такими iноземними фризурами не сiють розумне, добре i вiчне. І Владчину улюблену вчительку, Нiну Миколаiвну, Нiночку, як називали ii старшокласники, подругу Нiночку, з якою разом Владка вчила польську, страх яку модну на той час мову, теж заслуховували – вона теж легковажно продала батькiвщину за модну зачiску i за платiвки закордонних патлатих спiвакiв та iмперiалiстичних вокально-iнструментальних ансамблiв.

А Нiночка, розмахуючи журналом «Екран», де були фотографii пiдстрижених акторок iз соцiалiстичноi НДР в компанii з прогресивним Дiном Рiдом, захищала всю касту стрижених i демонструвала за допомогою фотографiй, що коротка стрижка – iнтернацiональна i прогресивна.

А завучка волала, що Нiночка – осоружна космополiтка i iй зовсiм не шкода батькiвщину та ii майбутне в особi ii учнiв. Владка тинялася бiля Ленiнськоi кiмнати, де вiдбувалася та iсторична педрада, хвилюючись за Нiночку, зазирала в шпарину й бачила i чула завуча Вуку Марiю Тимофiiвну, викладачку росiйськоi мови, яка на своiх уроках часто казала: «Хотiш – не хотiш, а нада». Вука кричала, що якi всi молодi вчительки ненадiйнi, стриженi чи не стриженi, все одно, тому що танцюють твiст, халi-галi i кричать «йе-йе!». Нi, нехай, гаразд, нехай уже танцюють, безсоромнi, але навiщо кричати закордонне, чуже, не властиве комсомолкам «йе-йе!»?! Адже на «iх» вся школа дивиться i з «iх» бере приклад.