Моя антологія світового сонета

А згодом затвердiти, як в бронi,

i з вищою цiною оновитись,

мов та душа, яка змогла пробитись

iз тартари, гартуючись в борнi.

Прислухайся: в менi вже чутно трiски -

в глибинах серця народились iскри!

Ще мить – i я розвiюся, мов дим.

О нi! Вогонь, як бiль, душi пасуе,

бо в ньому дух росте. Його карбуе

Любов своiм чеканом золотим.

Джузеппе Джоакiно БЕЛЛІ

ТЮРМА

Як тiльки Папа Лев усiвсь на тронi,

менi в тюрмi всмiхнулася свобода.

Подякувати Папi е нагода,

хоча в тюрмi – не гiрше, як на волi.

Сидиш за гратами i дякуй долi,

бо кредитор не стукне у ворота.

Безплатний харч – хiба це не вигода?

І спати покладуть не завше долi.

Ти не холуйствуеш тепер у пана,

перед очима не мигтить сутана:

грiх вiдпускати вмiемо самi!…

Ти не працюеш, та не менша шана,

як i тому, хто на роботi зрана,

бо за неробство не сидять в тюрмi…

Франческо БЕРНІ

* * *

Любов й Надiю нам Всевишнiй дав,

як шлях важкий до щасноi вершини.

Та навеснi вiд них – чверть половини,

i ждати свiжих сил нема пiдстав.

В схололiм серцi знову льодостав,

на головi посiялись сивини.

У вiдчаi, можливо, без причини

я кличу смерть для iгрищ i забав.

О смерте, друже, символе покою,

я – дерево з опалою листвою:

не сльози iй потрiбнi – ручаi!…

Надiюся, що стрiнешся з мольбою

i, люблячи закоханих, рукою

закриеш очi втомленi моi.

Джордано БРУНО

* * *

Одне начало i такi ж причини,

з яких людське життя й космiчний рух,

народження землi без повитух,

небесний простiр i морськi глибини.

Для почуттiв й ума – однi картини:

немае чисел для усiх розрух,

для вимiру астральних завiрюх,

для них малi усi земнi аршини.

Бо тут обман, ворожiсть, безлiч зла,

грязь заздрощiв наш свiт обволокла,

серця жорстокi та низькi бажання.

Всi неуки готовi йти у бiй,

щоб вечором зробити ранок мiй,

сховавши в хмари сонячне сiяння.

* * *

Хто дух змiцнив нам на краю могили,

забравши смертi жах i присуд долi?

Хто зняв кайдани з душ в земнiй юдолi,

щоб в тайни Неба браму ми вiдкрили?…

Вiкам й рокам Господь надав вiтрила

(твоя це зброя, час!), але доволi -

в моiм життi лiта не грають ролi,

бо iхньоi я не страшуся сили.

А рвусь увись, бо сповнений я вiри:

Небес кристали – вже не перепони,

iх подолаю, як здолав я страх.