Не повертайся спиною до звіра

Тодi Лiрник вийшов i принiс дрова, вправно затопив пiч. По свiтлицi вiйнуло теплим духом, стало затишнiше, схотiлося згорнутися клубочком, замружитися й крiзь нещiльно заплющенi повiки стежити, як тiнi гуляють по бiлих стiнах…

– Яка погода на Покрову, такою i зима буде. Якщо цього дня снiг землi не вкрие – не випаде нi в листопадi, нi в груднi, – не вгавав балакучий Нiндзя. – А як щодо бутерброда iз салом? – i зашарудiв пакетом з харчами, який був поклав спершу на ослiн коло дверей. Хазяйновито, як у себе вдома, вiдчинив буфет, дiстав тарiлки, великого ножа з рiзьбленим держаком, спритно почистив кiлька великих цибулин, заходився нарiзати iх тоненькими кружальцями.

«Вiртуоз!», – сонно подумала Настя, заколисана теплом i увагою. По хатi вiйнуло запахом печеноi картоплi. Стiл уже застелили скатертиною.

Дверi знову грюкнули, й до товариства приедналася жвава дiвчина Василина, яка називалася ще й Мавкою. Балакун-Нiндзя повiдомив, що Мавка – солiстка iхнього етногурту. Далi прийшли ще двое парубкiв, iз якими Настю не знайомили, свiтлиця наповнилася людом i веселими голосами.

Один з незнайомцiв зняв зi стiни iнструмент i почав перебирати струни. Усi заговорили разом, i найголоснiше – горлатий Нiндзя. Настя вже знала про нього, що вiн поки лише вчиться робити бандури i прийоми, якi йому намагаеться передати Лiрник, опанував не до кiнця. Але якоiсь митi всi раптом замовкли, нiби за таемним знаком. Нарештi тихо заговорив Майстер, який досi не брав участi в розмовi:

– Настю, ви потрапили на наше перше зiбрання з часу лiтнiх канiкул.

Покрова остаточно завершуе осiннi молодiжнi «вудицi». Вiдтепер молодь починае збиратися на вечорницi та досвiтки.

– І весiлля, – засмiялася Мавка. – А ти замiжня, Насте?

– Нi.

– Тодi ти наша. Бували хоч раз на вечорницях?

Дiвчина не встигла вiдповiсти, бо на порозi саме став новий гiсть. Бiлявого молодика в довгому плащi i шарфi представили як Енея, «в миру» – Руслана. Вiн, як повiдомила Мавка, недавно закiнчив режисерський факультет iнституту iменi Карпенка-Карого.

– Дивiться, що я принiс, шановнi добродii! – гiсть театральним жестом розкрив пакет i дiстав з нього стародрук. – Тут е згадка про славнозвIсного козака Мамая.

– Добре було б вiдтворити думи й пiснi його часiв, – подав голос Іван.

– А чому б i нi? – пожвавiшав господар. – На моему майбутньому диску буде, наприклад, «Дума про трьох братiв азовських». Ось послухайте.

Вiн узяв бандуру i завiв спроквола, немовби якимсь потойбiчним голосом.