Не повертайся спиною до звіра

Тонкий вогник свiчки нiби ледь помiтно здригався в такт речитативу Майстра, якого пiвколом обступила молодь. Довгокоса Мавка з квiтчастою хустиною в руцi чи то танцювала, чи виконувала якiсь повiльнi магiчнi рухи в такт вогниковi й повiльним словам музиканта. Танок тiней по стiнах i стелi тепер став уже цiлком чаклунським. Настя застигла, вражена.

Перед нею нiби розчинився космос. Досi нiколи не спадало на думку, що можна так природно жити в контактi з минулим. Це нагадувало переселення душ. Та вiн справдi характерник! Майстер замовк.

Якусь хвилину ще панувала тиша, тримаючи енергетичний панцир спiву навколо людей.

Однак Енеевi кортiло похвалитись трофеем.

– Украiнцi називали «мамаями» кам’яних iдолiв на курганах, – заговорив вiн, гортаючи книгу. – То були здебiльшого половецькi статуi у виглядi вагiтних жiнок i воiнiв. Канонiчнi зображення козака з’явилися в часи народно-визвольних змагань в Украiнi. Люди вiрили, що Мамай не загинув. Існуе легенда, що в казематi вiн малим шилом накресли на стiнi баского коня з чорною гривою.

Не встиг лишень домалювати одну пiдкову, бо варта якраз вiдчиняла дверi в’язницi. Сила характерника оживила коня. Мамай скочив на нього i рвонув геть. А в руках у катiв залишився його старий чобiт, який i повiсили замiсть Мамая.

– Ой, а в нас вiрять у таке! – Мавка аж розчервонiлася. – Я ж з Миколаiвщини. У нас в Первомайську е такий краезнавець… Так вiн каже, що народився козак Мамай у Побужжi. Там недалечко е острiв Мамай.

Ось у цiй мiсцинi, кажуть, ще до Запорiзькоi Сiчi козацтво заснувалось!

Нiнзя вiдклав ножа, яким щойно скiнчив чистити печену картоплину i, нiби дражнячись, кинув:

– Але ж нема нiяких наукових пiдтверджень того, що те все не казки. Пишуть, наприклад, що Мамай – не iм’я, а одна з назв козака взагалi.

Майстер знав, що мiж хлопцями зараз розпочнеться суперечка. Один iз них належав до людей, якi беззастережно романтизують iсторiю Украiни, хоча був етнiчним росiянином.

Інший, задерикуватий Нiндзя, завжди пiд’юджував цього мрiйника.

– Ти нiколи не замислювався про те, щоб створити фiльм про козака Мамая? – несподiвано запитав Майстер у Енея.

– Хiба що в манерi арт-кiно, – з готовнiстю вiдповiв той.

Власне, вони всi говорили про речi, давно вiдомi дiвчинi, але вкладали в своi суперечки особливий змiст, нiби хотiли продемонструвати гостi, чим живуть, чим цiкавляться, що вважають важливим для себе.