Пророк

І Трахтемиров геть горою

Нечепурнi своi хатки

Розкидав з долею лихою,

Мов п’яний старець торбинки.

А он старе Монастирище,

Колись козацькее село,

Чи те воно тойдi було?..

Та все пiшло ц[арям] на грище:

І Запорожжя, i село…

І монастир святий, скарбниця, —

Все, все неситi рознесли!..

А ви? ви, гори, оддали!!..

Бодай нiколи не дивиться

На вас, проклятii!! Нi, нi…

Не ви проклятi… а гетьмани,

Усобники, ляхи поганi!!..

Простiть, високii, менi!

Високii! i голубii!

Найкращi в свiтi! найсвятii!

Простiть!.

Я так ii, я так люблю

Мою Украiну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неi душу погублю!

Над Трахтемировим високо

На кручi, нiби сирота

Прийшла топитися… в глибокiм,

В Днiпрi широкому… отак

Стоiть одним-одна хатина…

З хатини видно Украiну

І всю Гетьманщину кругом.

Пiд хатою дiдусь сивенький

Сидить, а сонечко низенько

Уже спустилось над Днiпром.

Сидить, i дивиться, i дума,

А сльози капають… «Гай-гай!.

Старий промовив. – Недоуми!

Занапастили Божий рай!..

Гетьманщина!!..» І думнее

Чоло похмарiло…

Мабуть, щось тяжке, тяжкее

Вимовить хотiлось.

Та не вимовив…

......

«Блукав я по свiту чимало,

Носив i свиту i жупан…

Нащо вже лихо за Уралом

Отим киргизам, отже, й там,

Єй же богу, лучше жити,

Нiж нам на Украйнi.

А може, тим, що киргизи

Ще не християни?..

Наробив ти, Христе, лиха!

А переiначив?!

Людей Божих?! Котилися

І нашi козачi

дурнi голови за правду,

За вiру Христову,

Упивались i чужоi

І своеi кровi!.

А получшали?.. ба де то!

Ще гiршими стали,

Без ножа i автодафе людей закували

Та й мордують… Ой, ой, пани,

Пани-християне!..»

Затих мiй сивий, битий тугою,

Поник старою буй-головою.

Вечерне сонечко гай золотило,

Днiпро i поле золотом крило,

Собор Мазепин сяе, бiлiе,

Батька Богдана могила мрiе,

Киiвським шляхом верби похилi

Трибратнi давнi могили вкрили.

З Трубайлом Альта меж осокою

Зiйшлись, з’еднались, мов брат з сестрою.

І все те, все те радуе очi,

А серце плаче, глянуть не хоче!

Попрощалось ясне сонце

З чорною землею,

Виступае круглий мiсяць

З сестрою зорею,

Виступають iз-за хмари,

Хмари звеселiли…

А старий мiй подивився,

Сльози покотились…

«Молюсь тобi, Боже милий,

Господи великий!

Що не дав менi загинуть,

Небесний Владико.