Сід

Старий отець його життя прожив велике,

Не знавши подвигам нi мiри, анi лiку;

Тi зморшки, що тепер у нього на чолi.

Нам свiдчать, чим вiн був для рiдноi землi.

У сина ж батькову я вдачу вiдчуваю —

І зятя кращого для себе не бажаю».

На раду кваплячись, вiн бiльше не хотiв

Нi часу гаяти, нi марнувати слiв, —

Та досить i того: без довгого вагання

Далося графовi гiднiшого обрання.

Сьогоднi маемо почути новину —

Кому вiддасть король пошану голосну,

За вихователя наставивши до сина.

Та певнi всi, що граф – щаслива та людина:

Вiн над усiх узяв i мав осягти

Без перебiйникiв високоi мети.

Родрiго вiд отця дiстав нехибне слово,

Що нинi стане той iз графом до розмови

І справу поведе одверто й навпростець.

Ну, от i маете! Хiба ж сумний кiнець?

Xiмена

А серце все-таки стискаеться вiд болю,

Якусь вiщуючи бiду менi й недолю.

Одна хвилинка нам зламати може путь

І щастя радiсне в нещастя обернуть!

Ельвiра

Пощо тривожитись примарами пустими!

Xiмена

Що мае статися – хай станеться! Ходiмо.

Сцена II

Інфанта, Леонора, паж.

Інфанта

(до пажа)

Хiмену йди поклич. Спiзнилася вона,

Залiнувалася – i з того я сумна.

Паж виходить.

Леонора

Одно цiкавить вас i порива питання —

Як розвиваеться i йде у них кохання.

Інфанта

Нема що дивувать: адже любовi лук.

Що серце зранив iй, з моiх узято рук;

Родрiго милий став i любий для Хiмени,

Сам покохав ii – усе це через мене.

Так спрямувавши iх на щастя вiрну путь,

Я хочу бачити, – коли ж вони прийдуть?

Леонора

Тим часом iз журби, з глибокоi печалi

Ви, панi, в’янете i сохнете дедалi;

Невже ж тi почуття, що iм готують рай,

Для серця вашого тяжкий несуть одчай?

Чому, цiкавлячись так пильно iх коханням,

Самi таемним ви палаете стражданням?

Та надто смiливо взялася я питать…

Інфанта

Найтяжчi почуття, що мусимо ховать!

То знай же, знай, яке мене спiткало горе,

І мужностi моiй дивуйся, Леоноро!

Любов, страшний тиран, не вiдае жалю:

Родрiго зрiкшися, Родрiго я люблю.

Леонора

Його ви любите…

Інфанта

Послухай, як у мене.

Почувши це iм’я, забилося шалено

Те серце, що його вiн, гордий, перемiг!

Леонора

Принцесо! Не вiзьмiть за зло порад моiх

І на докори цi не гнiвайтесь правдивi.