Сід

Згадайте, хто есте! Як зважитись могли ви

Забуть високий сан i рiд високий свiй!

Та що б сказав король! Кастiлii усiй

Якого б завдали тяжкого ви удару!

Інфанта

Нi! краще я прийму щонайстрашнiшу кару,

Анiж неславого iм’я свое пов’ю!

На мову я гiрку вiдповiла б твого.

Що мужнi вчинки лиш та подвиги високi

У серцi гордому тривожать гордий спокiй —

І оправдань найшла б, якби шукала iх.

Багато в прикладах i споминах людських.

Але покликання свое я пам’ятаю

І – хоч нечуваним душа огнем палае —

Ще бiльшим полум’ям у нiй сiяе честь.

Єдино гiдний шлях для королiвни есть —

Лиш вiнценосцевi свою подати руку.

Тому, щоб побороть пекучу в нiжну муку,

я те, чого сама узяти не могла,

Той скарб заказаний Хiменi вiддала,

Огонь збудила в них, щоб потушити власний.

Тож не дивуй тепер, не докоряй нещаснiй,

Що шлюбу iхнього нетерпеливо жде!

в йому душа моя рятунок свiй найде:

Кохання згасне там, де одцвiла надiя,

Огонь без палива померкне i дотлiе!

Хай буде боляче – зате кiнець один:

Коли дружиною назве Хiмену вiн —

Для сподiвань моiх то буде час загину.

Зате врятуеться мiй ум пiд ту хвилину.

Тим часом мучуся i сохну вiд жалю:

Родрiго вiльний ще – i я його люблю;

Бажаю втратити – i втратити боюся, —

І звiдси та журба, що день i нiч журюся.

За тим зiтхаю я, що кинула сама,

І сум пече мене, i розпач обiйма.

Немов душа менi розбилася надвое:

В нiй розум свiтиться високою метою,

А серце – пристрастю шаленою кипить.

Той пожаданий шлюб i тiшить, i гнiтить,

І радощi несе, що краще б iх не знати…

В любовi й гордостi е чарiв так багато.

Що чи пiде, чи нi Родрiго пiд вiнець,

А тiльки смерть менi жаданий дасть кiнець.

Леонора

Не маю вже чого, принцесо, я казати.

Лиш можу з вами вдвох печалиться й зiтхати!

Вам докоряла я – тепер жалiю вас!

Та як боролися з коханням ви весь час.

Чесноту гордую за певну взявши зброю, —

То в нiй i забуття шукайте, i спокою,

І щирi до небес мольби своi пошлiть:

Вiд муки вас господь окрие й захистить;

За мужнiсть – ласкою правдивою пригрiе.

Інфанта

Надii стратити – одна моя надiя!

Паж

(увiходить)

З наказу вашого Хiмена прибула.

Інфанта

(до Леонори)

Пiди зустрiнь ii!

Леонора

Вам, панi, перейшла

Охота бачитись?..

Інфанта

Я вийду, Леоноро,

Лиш заспокоюсь.