Євгеній Онєгін

Наш Онегiн входить,

Іде помiж рядами сам,

Лорнет подвiйний свiй наводить

На ложi незнайомих дам;

Всi яруси окинув зором,

Все бачив: лицями, убором

Загал його роздратував;

Уклiн мужчинам вiн оддав,

А далi погляд гордовитий

На сцену знехотя звернув,

Одвiвши очi, позiхнув,

І каже: «Всiх пора змiнити!

Балети я терпiв як зло,

Та вже набрид менi й Дiдло!»

XXII

Іще амури, бiси, гноми

На сценi скачуть i шумлять;

Ще слуги з марноi утоми

На шубах у прихожiй сплять;

Іще не кинули плескати,

Шипiти, кашляти, гукати,

Іще i в залi, й на дворi

Блищать мигтючi лiхтарi;

Померзлi ще басують конi,

І кучери навкруг огнiв

Зiбрались, лаючи панiв,

Та, щоб зiгрiться, б'ють в долонi,

А вже Онегiн знов у путь,—

Вбрання до балу надягнуть.

XXIII

Як змалювати вам, панове,

Той самотинний кабiнет,

Де вихованець мод зразковий

Вершить свiй мудрий туалет?

Все, що на вигадки безкраi

Купецький Лондон виробляе,

Щоб через Балтику свiй крам

За сало й лiс возити нам,

Все, що в Парижi смак голодний,

Про зиски дбаючи всякчас,

На втiху створюе для нас,

На примхи, на блищання модне,—

Все мав, добiрностi взiрець,

Лiт вiсiмнадцяти мудрець.

XXIV

Люльки янтарнi з Цареграда,

Фарфор i бронза на столi

І – нiжним почуттям вiдрада —

Парфуми в чистiм кришталi,

Гребiнки, пилочки предивнi,

І рiвнi ножицi, й нерiвнi,

І щiточки на сто ладiв

Для нiгтiв, також для зубiв.

Руссо (на пам'ять вiн прийшов нам)

Гнiвився, що поважний Грiм

Смiв чистить нiгтi перед ним,

Химерником прекрасномовним6.

Захисник вольностi i прав

Тут права сердитись не мав.

XXV

Людина славна бути може

І дбать про нiгтi разом з тим:

Хто вiк сучасний переможе?

Царюе звичай над усiм.

Євгенiй мiй, Чадаев другий,

Боявшись осуду й наруги,

В своiй одежi був педант

І те, що ми назвали франт.

Щоденно вiн по три годинi

Перед свiчадом пробував,—

Зате ж i вигляд потiм мав,

Як у пафоськоi богинi,

Коли пiд чоловiчий лад

Вона вдяглась на маскарад.