Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Єхидно огризнулася:

– Менi одягати протигаз?

Авжеж. Одягни, одягни! Вiн тобi до лиця! В ньому ти виглядаеш природнiше.

Все, виграю вибори – i матиму спокiй. Тодi президентська влада буде повною, нiхто не заважатиме провести довгоочiкуванi реформи, держава одразу розквiтне. А тiнь «Святоi в Бiлому» зi штучним люмiнесцентним нiмбиком, тiнь «Янки гоу хоум!»,[2 - Перелицьоване з англiйськоi «Yankies go home!»] Янаконди, котра дурить посполитий народ, щезне назавжди.

А я – буду! Буду два термiни! А тодi вiдпочину i знову – буду!!! Якщо заштовхаю у небуття цю химеру в бiлому хiтонi.

«Янка! Гоу хоум!»

Бач, ii якийсь провiнцiйний американський журнальчик зарахував до красунь. А моя «генеральна»[3 - Тому що дочка генерала.] Ксеня визначила точнiше: «З рогами, замаскованими в пишнiй зачiсцi пiд квiтчастою терновою хусткою, “а-ля сiльська молодиця на чужому весiллi…”» Так сказала Ксеня…

Заметушилися чомусь моi президентськi тiлоохоронцi на посту, в передпокоi. Мабуть, закiнчили партiю в преферанс.

– Ви вже можете грати в преферанс i без карт. Спробуйте.

– Без карт можна, пане Президенте, а без грошей – нiяк, – навiть не усмiхнувшись, вiдказав вiчно серйозний Юрко.

Щось iх розсмiшило. І стихли.

Цих я також пiдiбрав на вулицi. Привiв нав’язливий, липучий, як смола, Черненко, який мене зрадив, негiдник, хоч я його зробив i мiнiстром, i губернатором, i вiд прокуратури захистив, бо був би сiв капiтально. Але хлопцi, приведенi ним ще в минулi вибори, трапилися нормальнi.

Юрковi пiсля виборiв вiддам Президентський полк, який треба реформувати докорiнно. Мiняти форму на нацiональну. Хай муштруе пацанiв.

Григорiй най оберiгае мое тiло. Воно менi вже не належить. Належить державi. А душа, Павле? А душа – народовi. Отож хай Грицько стереже. Це – вiдповiдально i почесно… Пiсля перемоги дам обом по ордену «За заслуги». Першого ступеню. Дам.

«Нестерпно! Так я його хтiла. Менi тремтiли стегна, лоскоти шастали по животi. Палахкотiли груди. Шерхли губи. Я годинами вистоювала в шорстких заростях малини, щоб крiзь паркан, крiзь вжолоблену мною шпарку стежити за сусiдським двором.

Вже третiй день, як Павло приiхав на канiкули. Довго вiдсипаеться. Тодi виходить у двiр, корбою дiстае води з криницi. Вмиваеться iз великоi емальованоi миски. Кумедно намилюе з тюбика щоки i шию.