Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Голиться, надуваючи щоки i задираючи пальцями нiс догори…

Лиш би не примiтив мого ока в шпаринi паркану. Тодi менi хоч крiзь землю провалися!

Вчора вiн пiдiйшов пiд самiсiнький паркан, до того самого мiсця, де моя схованка. Я – вмерла! Не дихала, нiби пiрнула пiд воду.

Вiн роззирнувся на всi боки i… справив маленьку нужду.

Заплющила очi… Нiчого не бачила…

Другий рiк як я доспiла. Оля, Ганя, Лiна навiть хваляться, що спробували, але не кажуть з ким. Із святим городищенським духом, хихочуть. Деякi з однокласниць не приховують, що в першу ж нiч пiсля випускного вечора вiддадуться.

Не кажуть кому. Але говорять про це з тупою, безапеляцiйною рiшучiстю. Таки вiддадуться.

А менi нiкого не хочеться – лиш Павлуньо стоiть перед очима. У синiх джинсах в обтяжечку, з пiдкачаними ногавицями, в бiлiй тенiсцi. Або у бузкових плавках, у вишиванцi з коротким рукавом. Стрункий, гожий, як намальований на замовлення. Кращого в Городищах нема. Та й не треба менi красивiшого.

Малою весь час виводилася в iхнiй хатi та у дворищi.

Носила iм молоко, бо вони – вчителi, корови не тримали. Допомагала гусей увечерi загонити до двору, колорадського жука збирати в банку. Вилiзала на найтоншу гiллячку зривати спiлi черешнi, а Павлунько стояв на землi з козубом.

Я не соромилася, що вiн розглядае мене знизу. Вже парубок, вже з городищенськими дiвчатами цiлуеться, а не стидалася. Стрибала йому на руки з дерева. Одного разу, коли моя мама поiхала на похорон родички, ми навiть спали з ним на теплiй печi… І хоч би й що, гадки не мала про таке.

А зараз, Божечку, що ти зi мною робиш?! Вже друге лiто. Минулого – вiн просто подобався менi, я за ним пантрувала. То було солодке заняття, що приносило менi безмiр радостi. Одначе вiн поiхав на навчання, я трiшки побанувала за ним i заспокоiлася. А зараз…

Якби вiн мене захотiв – я б вiдала йому все-все. Вiдразу. Навiть не комизилася б i й хвилини. На вiсiм рокiв старший. Вiдслужив армiю. Вчиться у Киевi, в сiльгоспакадемii. Мабуть, мав уже студенток, живучи в гуртожитку.

То й що. Я все йому прощаю. Як у Прощену недiлю менi все пробачае моя мама, а я iй – своiй рiднусi. Хоча якi там у неi грiхи? Те, що народила мене i вигодувала, i виховала без батька. Дякую, мамуню, дякую.

Якщо вiн мене навчить, я буду кращою за його студенток у Киевi. Буду!

Чого ти, мучишся, Насточко? Вiзьми глечик молока. Вiднеси. Напiй його. Хай роздивиться, поки питиме, як у тебе гостро випнулися груди… Стан – чарочка… Налилися твоi тугi литочки.