Руденька

Шрам… тут. Пiзно. Хоча я все-таки встигла щось пробелькотати про готель.

Кожен день з ним був вартий сотнi багатьох, прожитих до цього. Менi подобалося з ним мовчати… подобалося, як вiн на мене дивиться… особливо вранцi. Я розплющувала очi, i менi хотiлося усмiхатися, тому що його усмiшка випереджала моi першi передранiшнi думки… Менi навiть подобалося по три години чекати його в ресторанi… вiн нiби жив поза часом… так само, як i я… Йому я зготувала перший у своему життi фреш… фреш, зготований для когось, окрiм себе… З ним я спробувала вкрутити свою першу в життi лампочку… i знищила нудне штучне свiтло… а вiн щиро радiв за мене, адже знав – я вiддаю перевагу сонячному… Втiм, коли вiн вирiшив укрутити лампочку, у нього це вийшло не краще – вiн знищив свiтло у всiй квартирi пiд мiй радiсний щасливий смiх… Ми були однаково безпораднi у всьому, що стосувалося побуту… ми не хотiли нi з ким жити… ми однаково любили безмежну свободу i самоту, поважали мовчання i шанували тишу… можливо, саме тому нам було так легко.

Вiн замовляв усе меню в ресторанi… при цьому ми майже нiчого не iли, забирали додому, а потiм викидали. Мене розвеселило, як вiн злився, коли iнтелiгентний украiнський охоронець у ресторанi послужливо назвав його чорний шарф «аксесуаром»… Менi дуже подобалося бiгати казковим осiннiм парком, просто думати про те, що вiн е, i не вiдповiдати на дзвiнки всього свiту. Я захоплювалася його уважливим ставленням до людей, якi цiлодобово на нього працювали чи просто здибувалися на його життевому шляху. Менi подобалося, як вiн називав мене прекрасною дiвчинкою або чарiвною дiвчинкою. Менi навiть сподобалося, коли вiн смiючись назвав мене iдiоткою, бо я не змогла вiдповiсти на запитання, в якому роцi народився Ван Гог:

– Я не пам’ятаю, в якому роцi народився Ван Гог… у мене погана пам’ять на дати… але я захоплююся його картинами. Зате я знаю, що в Парижi, у «Grand Palais», саме тепер проходить ретроспективна виставка Клода Моне… i я неодмiнно туди потраплю.

І що це за допит о четвертiй ранку?)))

– Краще спи, – говорив вiн крiзь смiх. – І обiйми мене як слiд.

– Що значить спи? Ідiоткою мене ще нiхто не називав. Хоча я дiйсно вперше в життi почуваюся iдiоткою… поруч з тобою.

– Ну… мае ж бути хоча б одна людина на цьому свiтi, поруч з якою ти вiдчуеш себе iдiоткою… – Вiн дратував мене, i навiть у темрявi я бачила його усмiшку.

– Так… мае бути. І я дуже рада, що ти е.

– Руденька… ти прекрасна дiвчинка.