Руденька

І ще: Ти вiдгадав моi таемницi, але не будь таким ревнивим… Так, у цьому свiтi iснуе чоловiк, який дуже схожий на Тебе… але не конче було щодня дорiкати менi, повторюючи по-французьки «Il у а», з легким глузуванням пiдкладати менi в готель мило, запах якого не те що б зворушив мене… але цей запах торкнувся тiеi невидимоi хмарки, що вилiтае з тiла (21 грам), коли людину забирае у свiй таемничий свiт всемогутне небо… цей клятий запах дорогого французького мила… цей запах, який нагадуе запах чоловiка, якого менi бракуе… i я сподiваюся, що Вiн, так само як i Ти, коли-небудь просто мовчки обiйме мене… ще раз… i бiльше вже не вiдпустить.

16 грудня 2010 року

Ну как же ты

Понять не можешь,

Что мне порою так нужна

Просто тишина…[4 - Композицiя: «Слова, слова», виконавцi: Теона Дольникова та Гоша Куценко, рiк виходу: 2003.]

Моя барна стiйка була захаращена десятками книжок: я захоплювалася творчiстю Моне, я дiзналася все про життя Ван Гога, Тулуз-Лотрека, Гогена, Анрi Руссо й усiх iмпресiонiстiв… я запоем читала Стендаля, Мопассана, Гюго i Андре Моруа… Аполлiнер став моiм улюбленим поетом, Пiкассо й Далi – майже кумирами… Це була якась невтолима спрага до знань: менi подобалось i вiдчувати цю спрагу, i насичувати ii… Я була в захватi, коли дiзналася, що Далi розробив лого для карамельки «Чупа-чупс»…

Господи, ну як менi дати iм зрозумiти, що мiй жах не в сонному кошмарi… а в тому, що прокидаючись я розумiю: все це був тiльки сон… Усе перевернулося: у своiх снах я бачила iншу реальнiсть… сонячну, таку, якою був мiй Листопад.

А в реальному життi не було нiчого, крiм туги й незмiренного смутку. Історiя повторювалась. Як менi пояснити iм, що треба просто дати менi спокiй? Усе. Мене немае: я вмерла, випарувалась, заховалася, полетiла геть, зачинилася в шафi, позичила у Гаррi Поттера мантiю-невидимку… обирайте будь-яку легенду, що не образить вашого самолюбства… лишень припинiть менi дзвонити i називати мене «моя дiвчинко». Досить читати менi по телефону казки на нiч i розповiдати, як багато ви всi готовi для мене зробити. Панове, я нiколи не була «вашою дiвчинкою» i нiколи нею не буду! Я бiльше не користуватимусь Інтернетом i не вiдповiдатиму на вашi дзвiнки. ЩЕЗНІТЬ! Мое серце належить тiльки Йому i бiльше нiкому. А ще один чоловiк нещодавно це серце збурив…

P. S. Так не може далi тривати… мене врятуе або Париж, або трохи сонця… а ще краще – паризьке сонце.