Руденька

24 жовтня 2010 року, ближче до полудня…

Сколько в моей жизни было

этих самолетов…

Никогда не угадаешь,

где же он не приземлится…[5 - Композицiя: «Самолет», виконавець: Zемфiра, альбом: «Вендетта» (2005).]

Я сидiла в аеропорту «Шереметьево»… втомлена, розбита i спустошена… Я летiла «додому»… А що «вдома»? І де цей «дiм»? Ах, так… у Днiпропетровську… Принаймнi це пiдтвердив мiй посадочний.

Хай живе Днiпропетровськ! Мiй Рiдний Дiм! Вiтаю тебе, чудове мiсто з уi…ю гармонiею… Добре, що в мене все ще е машина i собака… ну й квартира… хоча… цiкаво, чи в мене ще е квартира? Було б кумедно: я заходжу додому, а мене там чекае новоспечена сiмейна пара… Приемно очам: вона стоiть бiля моеi незайманицi-плити i готуе паровi котлетки… а вiн, той, хто був моiм, з усмiшкою, сповненою умиротворення, у якiй вiдбилася вся краса родинного вогнища, дивиться телевiзор… а ще краще – читае «Комсомольську правду»… І тут я: «Вiтаю, почувайтеся, як удома… у холодильнику е трохи Evian й курячого фiле для мого собаки…» Або отак… хоча краще нiяк. Ця позитивна хвиля моiх думок заносить мене до якогось росiйсько-iталiйського ресторану в аеропорту: я переглядаю зачароване меню… i мiй вибiр, що зараз цiлком став жертвою мого настрою, о дев’ятiй ранку зупиняеться на мартiнi, мартiнi… або мартiнi. Це беручи до уваги, що за п’ятнадцять хвилин перед тим я на останнi росiйськi рублi купила в Duty Free «Martini Gold by Dolce amp;Gabbana». Менi завжди подобалася Монiка Белуччi, то чи могла я не спробувати напiй, який рекламував ii чорно-бiлий образ? Можливо, я прилечу додому i вип’ю цей чудовий дизайнерський лимонад з моею новою родиною… дiдько… знову я про них думаю… Отже, пiсля п’ятдесяти грамiв огидного теплого мартiнi, випитого в товариствi спортсменiв-iнтелектуалiв i двох повiй, я рушила до свого гейту… На той час я не думала про те, що пiсля прильоту «додому» у мене можуть виникнути проблеми з украiнським паспортом, до якого не було вклеене нове фото.