Сліди на піску

Вмить вилiз драбиною на горище, вийняв iз-за крокви перев’язану шнурком пачку фотографiй, розкидав iх, шукаючи потрiбноi, й таки знайшов, всунув за пазуху й щодуху побiг на майдан. Бiжучи, наступав на поли реверенди, падав долi, пiдводився i бiг далi, повз, рачкував, викрикуючи до кулеметника: «Halt, halt, nicht shiessen!»,[2 - Зупинiться, не стрiляйте! (нiм.)] мене помiтив офiцер, що стояв на верандi сiльськоi управи, розставивши ноги, й крикнув до солдатiв, що стояли з накокоiженими на людей автоматами, наказавши iм привести мене до нього.

Задиханий i обiмлiлий вiд страху, я видряпався схiдцями на веранду й, вимахуючи перед носом офiцера фотографiею, залементував: «Er ist mein Kriegskamerad!».[3 - Це мiй вiйськовий товариш! (нiм.)] Офiцер вихопив з моеi руки фотографiю, пiднiс ii до очей i довго вдивлявся у двi парсуни на знимцi, потiм обернув ii й, коли прочитав на зворотному боцi дедикацiю, вмить виструнчився, щось там скомандував карателям – я добре знав нiмецьку мову, проте, здурiлий вiд жаху, не втямив анi слова з його команди, i аж тодi, як тi ж два вояки витарабанили кулемет на кузов вантажiвки й позалазили пiд брезент, а офiцер, вiддавши менi знимку й викинувши вперед руку, гарикнув «Хайль Гiтлер!» i сам вскочив у кабiну, – аж тодi я, зiмлiлий вiд пережитого, звалився на долiвку веранди…

Отак була врятована Сакатура, i ти, мiй бiдний Муцо, з трьома твоiми родаками – теж…

Ви питаете, що за таку магiчну фотографiю пiднiс я до очей нiмецького офiцера? Якi ви нетерпеливi, таж вам щойно йшлося про оте слiвце – «оферма»…

II

Я, Остап Пiдгорецький, син судового райцi, закiнчив Коломийську гiмназiю перед самим початком Першоi свiтовоi вiйни й готувався вступити на теологiю у Львовi, оскiльки ще в четвертiй гiмназiальнiй, прислужуючи отцевi Капустянському на тихих вiдправах пiд час реколекцiй, вiдчув нездоланний потяг до богослужiння.