Сліди на піску

Тяжкого удару зазнав у життi й не витримав, а одне, що залишилося в його пам’ятi – то грiх, який вiн учинив супроти бджiл, i напевне думае Муца, що саме за те настигла його така страшна кара… Ось бачите, вiн хухае на них, нiби прощення просить, а на пугар медовухи, який Марина i йому пiднесла, навiть не глянув, боячись, що бджоли, помщаючись, наносили в стiльники отрути, для нього призначеноi…

У нашiй ротi Муци Шпайхера й не чутно було. Менi завжди здавалося, що вiн встидаеться заговорити, а так воно й було – хлопцi глузували з його жидiвських iнтонацiй, коли раз на гамана вiн вимовляв кiлька слiв по-украiнськи, ну а польською мовою, яку добре знав, не прийнято було розмовляти у Тридцять шостому регiментi, який складався з самих украiнцiв, й посмiшкувався над ним той же невгамовний Мелитон Небожитель:

«У нашого Муци нi з глови мови, нi з дупи перду».

Муца на цi слова тiльки усмiхався, нiби радiв з того, що не його, а Федька Мазура нагородила доля особливими здiбностями iз спускання повiтря – ось Федька в ротi й не видно: ротмiстри майже щодня забирають його то в одну, то в iншу касарню, щоб серед ночi будив хропунiв…

А кавалерiя – то гонорова, але й не легка служба, i не кожен, кого призвали в Тридцять шостий регiмент, мiг осiдлати коня.

Проте служб при вiйську багато – е чим зайнятися. Мене, наприклад, за те, що був грамотний i мав гарне письмо – тепер я його втратив, бо руки трусяться, а тодi мiг розписуватися хоч би й на банкнотах, – тож за те, що був я неабияким калiграфом, мене взяли за писарчука до полковоi канцелярii, бо так хотiла доля, щоб я там познайомився з одним кайзерiвським ефрейтором, сфотографувався з ним, ще й отримав вiд нього гарну дедикацiю на зворотi знимки, яка потiм врятувала Сакатуру вiд страшноi розправи…

Отож Федько Мазур, як я вже мовив, мав поплатну службу – його добре пiдгодовували, щоб мiг видавати потрiбний звук серед ночi…

Ну а з Муцою – то була цiла церегеля.

Спочатку фельдфебель Кац наповратився-таки вимуштрувати його на кавалериста, та це нiяк не вдавалося: Муца не мiг вилiзти на найнижчого гуцульського коника, а коли фельдфебель силомiць його висаджував, то кiнь, вчувши невправного вершника, тут же ставав дибки i скидав його, справжнього-таки оферму, з хребта, ще й бив рийки заднiми копитами, завдаючи болючих ударiв нефортунному кавалеристовi.