Три листки за вікном

Може, дивний здасться тобi мiй острах: писання оце чи й дiйде до тебе; можливо, воно, як промова рицаря перед бур'янами з притчi, що ii маю покласти далi? Але не це мене турбуе, як, очевидно, не турбувало й рицаря, перед ким вiн висловиться, суть навiть не в глибинах нашого марнолюбства, а в потребi сказати свое Слово. Не висловившись, людина мае себе, як корова, котру не подоено…

Отож, кажу, я злякався, вiдчувши, що можу не довершити оце писання, чи не тому почав обмiрковувати, як сховатись од свiту, звiльнитись од щоденних житейських клопотiв.

Отож я зважився сповiстити про надмiрну свою втому й осiсти – лiто ж бо! – на пасiцi, де пастиму божу твар.

Жадання мое було сприйнято прихильно, i ось я сиджу, оточений чудовою тишею, про яку вдома й мрiяти годi; довкола безлiч сонця, яке я завжди любив i яке й тепер п'ю щирою душею. Люблю слухати, як гудуть бджоли, i стежити за iхнiм дивним, улагодженим життям, адже немае комахи, шляхетнiшоi за цю; шелестить бiля мого куреня торочкаста трава, пiд цей тихий, лагiдний супровiд перо мое пише легко й вiльно; в самому куренi пахне медом i сухим зiллям: чебрецем, материнкою та рум'янком.

Навколо безлюддя, а коли хто наближаеться до пасiки, про це звiщае добрий мiй приятель пес Кудлай; часом ця розумна iстота приходить до мене, сiдае навпроти й годинами стежить, як блукае по чистому полi мое перо – з ним дiлити самоту менi легко. Коли ж буваю по-особливому зворушений, кличу Кудлая ближче й обiймаю його як приятеля, вiн дивиться на мене вогким вiдданим поглядом, а я починаю бесiдувати з ним, нiби вiн усе до слова розумiе.

РОЗДІЛ XIV

«Мудрiсть передвiчна». Гординя

Рицар вiдчував, що не знаходить спiльноi мови анi з батьком, анi з матiр'ю, анi з братом, хоч i хотiв порозумiтися з ними, – так тривало бозна-скiльки часу. Ходив усе насуплений, усе нахмурений – не мав нi хвилини доброго настрою.

– Людину створено для великого дiйства, – казав вiн, i хоч нiхто йому не заперечував – не давали й порад.

А вiн таки хотiв великого дiйства – снилося йому й марилося, але одну незлагоду мав: не вiдав, що ж йому в цьому свiтi учинити. Уявляв шумливi юрби, якi гукали йому славу; бачив себе, оточеного пiдхлiбниками; бачив повергнутих у порох ворогiв; чув, як ревуть у його честь труби; бачив янгола, котрий накладав йому на голову вiнця, але скiльки не розмислював, не мiг вигадати собi великоi справи.