Сповідь

Щоб вiн був нам на рiд увесь…

Мчали по вулицi конi, лунали музика та спiви, веселi стрiчки маяли на вiтрi, я тримав у руках квiти; хтось вигукував жарти, а на воротях уже зустрiчали нас хлопцi, вимагаючи воротного. Нарештi ворота вiдчинено, конi поставали, а ми виладналися проти дверей:' молодий, праворуч – бояри, а лiворуч – свашки, свiтилки i старости.

– Ах ви, злодii! – вигукнув хтось iз рiднi молодоi. – Ви покрали конi, то вас тут i пов'язали!

Староста повiв молодого, взявшись за хустку, до хати.

Все вiдбувалося як належить. Я дивився на всiх нiби крiзь туман, що оповив менi голову. Старший брат вискочив iз рогачем у руках, i в нього – веселе, здурманiле обличчя.

– Платiть за сестру! – закричав вiн.

Молодий iз старостою полiзли, смiшкуючи, на нього, вiн вiдпихався, тодi молодий перестав жартувати, а статечно витяг калитку. Блиснув пiд сонцем золотий – молодий ступнув на порiг; золотий нiби завис мiж мискою i рукою молодого; вигулькнуло чиесь надмiру молоде обличчя з широкою усмiшкою; на ганковi стояв батько молодоi з кухлем i мати з тарiллю, на якiй – чарки; обое також усмiхненi; на ганок пiшли приступом гостi в барвистих строях; гомонять, кричать, смiються i штовхаються.

– Тепер пускаю вас – заходьте! – сказав брат молодоi.

– Нi, не дамо тобi сестри! – закричали в хатi дитячi голоси, i менi почулося в тих погуках щось тривожне й застережне. Гострий бiль шпигнув мене, туга чи смуток сколихнули мое серце: чорну печатку цього сонячного дня… Я вiдчував себе негодящим для участi у цiй виставi, але не мiг покинути дiйства, був-бо старшим дружкою.

Тим часом брати молодоi винесли надвiр скриню, вони тужаться чи, може, прикидаються, щоб скриня здавалася важчою, i ледве висаджують ii на вiз. Як кури, сипнули дiти з подушками; брати повсiдалися на скринi верхи, i я бачу iхнi блискучi зуби.

Староста проганяе братiв зi скринi, але iхнi зуби так само весело блищать, i староста змушений налити iм горiлки.

Брати перекидають одночасно чарочки, i тiльки тодi зiстрибують долi.

Я поспiшив через юрбу до молодих. Подав iм краi хустки й урочисто повiв на двiр до возу. І ось я знову дивився на них збоку. Молодiй допомогли сiсти на воза, гордо й велично позирнула вона навколо. Велично поклала хреста на чотири краi, пiсля чого обвiв я молодого за хустку круг воза.