Товаришки

– В бiблiотеку ходила, книжку мiняла, – одповiла дiвчина, сiдаючи коло вiкна й починаючи перегортать свою книжку.

– Що ж то вже й за книжка така? – мовила гостя, споглядаючи. – Така здоровезна, моя матiнко!.. Мусить бути роман який?

– Нi, не роман! – одказала дiвчина, усмiхнувшись.

– А що ж би воно там таке могло бути писано в отакiй книжищi? – провадила панi, киваючи головою.

Дiвчина повела брiвками, як би затрудняючись, що одказать, потiм промовила:

– Се учена книжка!

– Учена! – переказала гостя з якимсь одмiнним виразом.

Стара господиня, постерiгаючи в ii розмовi якусь непевну ноту, турботно поглянула на бесiдницю, але та, невважаючи на се, з тим же самим гострим поглядом спитала в дiвчини мовбито просто:

– Скажiте менi, Любочко, будьте ласкавi, чи то правда, нiбито тепер в учених книжках пишуть, що люди походять од мавп?

Старенька господиня глянула на гостю вже зовсiм перелякана, але та одповiла iй поглядом: «Чого ви лякаетесь? Се зовсiм не про те рiч, що ви думаете!»

Дiвчина на питання гостине усмiхнулась знов, не пiдводячи голови од книжки, й сказала:

– Та що ж я вам буду казать! Ви все одно не повiрите!

– Чому ж не повiрю? – одповiла панi голосно.

 – Допровадьте менi, що й до чого, як там воно виходить, то я й повiрю, чом же не повiрити?!

– Та бачите, – мовила дiвчина, – щоб допровадить як слiд, треба багацько говорить i багацько слухать, а так одразу воно, звiсно, чудно здаеться…

– Кажiте! Я слухаю! – проказала твердо панi.

– Бачите, се залежить вiд того, з яким поглядом приступать зараньше до сього питання. Коли думати, що чоловiк есть зовсiм окреме створiння, а вдачею мовби «не од сього свiта», то, звичайно, як же тодi переконатись, що вiн може буть похожий на друге свiтове створiння! Коли ж допустить, що чоловiк живе на землi так, як i все iнше, що вiн мае таке ж живе тiло, що для сього тiла треба всього того, що й для iнших створiнь – скажiмо, звiрiв, – то чому ж би мiж строем тiла людським i звiрячим не було схiдностi? Чому ж нас не дивуе, що одна звiряча порода похожа на другу? Що, наприклад, вовк похожий на собаку, хоть при всiй схiдностi вовк мае й своi одмiни, а собака – своi!

– Ну, бачите, то таки вовк, а то людина! – вставила гостя, впрочiм, зовсiм не задирливим тоном.