Товаришки

Коли старi панi обсуджували вже питання, в кого лiпше брати пiсок на смаження – у Бiгунова, чи в Юдки, – дiвчина, випивши хутенько чашку чаю, взяла свою першу грубу книжку й пiшла з нею iз хати.

На простенькому ганку з двома потемнiлими дерев'яними стовпами й скiлькома сходками, що спускались у тихий двiр, дiвчина сiла i почала пильно читать, нахиливши кучеряву голiвку.

Двiр був просторий; опрiч головного будинку, був у йому ще другий, менший домок, двi комори й iншi будови; все в порядку, не опущене; стрiхи були солом'янi, в дворi подекуди росла зелена травиця, на покрiвлi ледiвнi, прибитiй землею, зеленiв мох.

Оселя була на рiвнiй горнiй планинi, але на самiм краю ii, зараз же за крайнiми господарськими будинками планина обривалась досить крутим узгiр'ям. Ставши отам пiд дичкою грушею бiля комори, на краю узгiр'я, видно було й iншi склони мiста, укритi панськими й мiщанськими оселями та садками, перериванi ярами, долинками. І все те спускалося до широкоi оболонi, по котрiй протiкала химерними закрутами чимала рiчка з своiм притоком Брунью i меншими рукавцями промiж зеленими луками та бiлими пiсковими косами. За Брунью, лiворуч, видно було близькi села, з'еднанi одне з другим у веселу панораму; вони мрiли при захiдному сонцi, поблискуючи хрестами на церквах. Прямо за оболонню темнiв великий бiр, замикаючи краевид довгою стягою. За тим бором зникали другi села; вiн же приймав мiж своi таемничi стiни й дальшу поважну течiю рiчки i стояв могучим думливим велетнем, рiзко одбиваючись верхнiм краем од чистого синього неба.

Гарний був вигляд з двора, та нiхто не любувався ним на ту пору. В дворi було самотньо, лиш iнколи перебiгала з покоiв у супротивний менший домочок служниця, несучи що-небудь. Нiхто ж не заважав молодiй паннi у ii читаннi. Хоча й ганок, де вона сидiла на низеньких сходках, приходився близько ворiт од вулицi, але та крайня улиця глухого повiтового мiста була теж самотня й тиха, нiхто нi iхав, анi йшов нею.

Часом дiвчина одривала погляд од книжки i переводила його в широку просторiнь мiж будовами, туди, де здалека виднiв край оболонi, залитий сонцем, i синiй бiр; але погляд спочивав там непритомно, не милуючи краевид, а одбиваючи в собi лиш глибоку думу, що перейшла з книжки в ту молоду головку i вчиняла в нiй загарливу роботу.

Та й знов нахилялась, знов поринала в читаннi.

Власне, отак сидiла, зачитавшись, коли в дверцята бiля ворiт ввiйшов молодий гiсть. Дiвчина оглянулась на його, коли вiн був уже зовсiм близько бiля неi.