Царівна

Уст створити не була я годна i на одно слово – нi! Але коли я пiдняла руку, щоби притиснути ii до розпаленоi голови, Лена з переляком сховалася пiд ковдрою…

По хвилi згасила я свiтло i кинулася сама в постiль…

Глухий бiль, неописане огiрчення обняли мене, i тихi стони виривалися з моеi грудi. Пощо кинула мене доля в життя, помiж тi пiдлi, тупi душi – нi! помiж гiени, що не мають нi чувства, нi розумiння для шляхетнiших зворушень серця!..

Однозвучне цокання годинника переривало тишину малоi кiмнати, а свiтло мiсяця лилося вiкном, устелюючись срiбними, матовими пасмами на помостi й стiнi.

Трохи згодом бачила я, як Лена вилiзла нишком з постелi й забрала роздертий зошит до себе. Очi моi стулилися. Я аж надранком заснула. Менi приснилася надрейнська русалка Лореляй. Вона нiби сидiла десь на скелi над водою, перебираючи золотi струни своеi арфи. Спадаюче на груди й плечi волосся здавалося на сонцi червоним плавним золотом. Їi погляд напiвсумовитий, напiвбайдужий був звернений у безнадiйнiм очiкуваннi в синяву далечину.

Ісh weib night, was soll es bedeuten,

Dab ich so traurig bin

Ein Marchen aus alten Zeiten,

Das kommt mir nicht aus dem Sinn.[12 - І сам я не знаю, вiд чогоНудьга обгортае мене,Для чого я згадую завшеПовiр’я колишне сумне.(Переклад з цiм. М. Стависького)]

Вона схилилася.

Через хвилину дивилася на мене довгим смутним поглядом, а опiсля впустила вiльним рухом арфу в воду.

Легко, мов стрiла, понеслась тая вперед, колисалася, полискувалася в водi, мов та золота рибка.

Я поплила за нею.

Бистро несли хвилi мою лодку. Вони тиснулися жадiбно круг неi, росли, змагалися, сягали за мною, аж я лякалася. За мною хвилi. Цiлий безконечний простiр – одно i те саме, куди не гляну, самi хвилi. Вони шумлять, борюкаються, гомонять, смiються. Смiються потайним, роздражнюючим, майже знайомим смiхом.

В мене тисяча думок. Цiлий рiй дум.

Десь далеко передо мною полудневий край. Я ще дитиною чула щось раз про його красу. Вiн ясний, золотавий, мов те сонце; манить зеленими пальмами, блакитним склепiнням…

Я би злетiла туди!..

– Почерез море, – гомонять хвилi i колишуть, заливаються попереднiм чудним смiхом.

– Почерез море, – долетiв через воздух, немов сонний бренькiт, голос арфи… – Почерез море…

* * *

З тоi пори я не можу писати.