Людина

Заграбавшись мiж своi чотири стiни, не завдають вони собi навiть настiльки працi, щоби дещо путнього прочитати, щоби хоч тим часом сею дорогою очиститись з перестарiлих, дурних, просто смiшних пересудiв. А про якусь основну освiту, про розумiння природознавства та матерiалiстичноi фiлософii нема вже й бесiди. Освоенi поверховно з поодинокими галузями наук, з поодинокими фактами всесвiтньоi iсторii, думають, що вони справдi доволi озброенi супроти вимог життя. І вони задумують з горсткою того наукового краму при невiдраднiм положеннi, яке тепер займають в суспiльностi, вести боротьбу о iснування! – Тут i розсмiявся вiн.

 – Аж розпука бере, – говорив вiн раз, наколи Олена з блiдавим лицем i широко створеними очима прислухувалась його словам, – коли подумаеш, в якiм глибокiм снi остаються ще нинi жiнки, як мало журяться про свою самостiйнiсть!..

– Вони тому не виннi, Лiевичу, – перебивала тодi, боронячи, Олена. – Се лиш наслiдки нещасного виховання та вкорiненого пересвiдчення, що думати-знати пристоiть мужчинi, а жiнцi мае воно служити за оздобу!

– Се дiйсно так, дiйсно, наслiдки пересудiв i темноти; однак, наколи яка женщина пiдiйметься i, щиро беручись за дiло, стараеться збудити сонну сестру, чому кидаються на ню, неначеб вона торкала iх огняними клiщами? Чому, примiром, ганять вас, Олено, наколи ви iм висказуете своi просвiченi, здоровi погляди? Се е власне те, чого я жiнкам не можу простити.

Щодо решти, то вони справдi невиннi. Доки сучасний устрiй суспiльностi iснуватиме, доти остануться вони малолiтнiми; однак, i сей лад не вiчний. Будучина жiноча лежить в iх руках. Нехай озброюеться кожда по можностi, пiсля обставин, а зброя iх… яка чиста, яка сильна, як варто по ню сягнути!! Се – знання, Олено!

Так говорив вiн часто, а часом ще бiльше. А панi радникова знала, що всi тi «об'ясняючi» розмови вiдносились до неi, бо вона поборювала ту модну, божевiльну й деморалiзуючу хворобу на кождiм кроцi.

Для того й ненавидiла вона його з цiлоi душi, всiма нервами ii величезного материнського серця! Для Герман-Євгена-Сидора не мав вiн нiколи приемного погляду, анi доброго слова. Вiн важився прибирати позицiю й манери ментора, неначе б вона

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/olga-kobilyanska-8516426/ludina/) на ЛитРес.