Людина

Най би моя дитина виступила з такими нiсенiтницями, я ii вже скоро привела б до розуму! Або чи ви чули, що про ню панi С. говорила? А вона прецiнь теж щось знае!

– Що, ради Бога, що казала панi С.?

– Казала: цiле ii поведення то лише вища тактика кокетерii; я женщина й доволi знаю тайнi ходи жiночоi думки.

На такi слова правди не знала панi радникова нiчого вiдповiсти. Сидiла, наче б здеревiла, по таких бесiдах.

– Що ж менi дiяти, дорога панi докторова? – питала вона стиха.

– Що? Попросту книжки забрати i читання хоробливих авторiв раз на завсiгди заборонити!

– Сього я не можу вчинити Оленi – не можу! Щодо заборони, то забороняю, i як ще; але книжки забирати… того я справдi не можу, панi докторова!!

Тут виринула перед ii душею висока стать молодоi дiвчини з снiжнобiлим обличчям та супокiйними лагiдними очима…

– І що ж вона таке, що ви супроти неi такi безсилi?

– Що? «Мамо», каже: «дозволь, нехай я тебе поважаю та не причислюю до тих, котрi навмисне не хочуть зняти полуду з очей; що, боячись правди, немов свiтла сонячного, затопчують своевiльно людськi права»…

Такi i тим подiбнi хвилi переживала панi радникова.

На жаль, ся дiвчина вмiла все ii супокiйну душу виводити з рiвноваги, як-небудь вона за кождий раз по таких бесiдах[14 - з болем i лютiстю заразом] висказувала iй своi думки. Се нiколи не помагало. Наче тiнь, пiдiймалася за старшою сестрою й Ірина, i, терпелива та лагiдна, якою завсiгди бувала, вмiла в таких хвилях, немов правник, заговорювати й заспокоювати паню радникову а гаряче боронити поступки й погляди сестри. Десь-колись прилучувався до них i один молодий чоловiк, медик, Стефан Лiевич. Повернувши з-за границi на ферii додому, заходив вiн у дiм пана радника та затроював життя панi радниковiй…

Чого вже вiн не оповiдав!.. Боже, змилуйся! А вони прислухувались йому, неначе б апостол правди витав мiж ними та розказував про все блаженство небес. Оповiдав, примiром, про студiюючих жiнок i iнших, тим подiбних; говорив, що багато з них здае екзамен з найлуччим успiхом, а раз оповiдав[15 - то се вже брехав, як собака], що декотрi з професорiв поженились таки iз своiми студентками!! І багато, багато чудного розказував ще…

– Емансипацiя жiноча в Швейцарii або i в iнших поступових краях – се точка давно виборена.

Приходиться соромитися, що тут жiнки остались ще так позаду за другими народами; не то, що не журяться самi про се, щоби здобути собi рiвноправнiсть iз мужчинами, але вважають ii якоюсь химерою.