Через кладку

], чим дiвчину до тоi мiри зайняти, щоб свiй план – здобувати фаховi студii – взагалi цiлком закинула. Вона так зжилася з тiею думкою, що наколи не зреалiзуе ii хоч почасти, розхоруеться. Ось до яких консеквенцiй доводить ii жива фантазiя й надвишка енергii. Маня iнiелiгентна i а небуденна й готова побороти всi перепони, що ставились би iй на дорозi, наколи б лиш мала дозвiл батька й сяке-таке матерiальне удержання за границею забезпечене. Хто знае… – додав вiдтак по хвилi задумчиво, – котрий шлях для неi лiпший.

Шукати долi поза домом у науцi чи в традицiйних границях, в дотеперiшнiм заняттi жiнки i ii природнiй задачi?.. Вона до одного й до другого здатна.

– Про те не сумнiваюсь, – вiдповiв я. – Найкраща забезпека жiнки вiд всякоi недолi – це матерiальна. Коли пустити ii в свiт, вона сама себе знищить, ii вдача й чуття нанесуть iй багато горя. Старайтесь забезпечити ii хоч почасти матерiально… а там… – І я урвав.

Вiн не вiдповiв, але глянув на мене таким поглядом, що виразно сказав: «Ми те знаемо… але поки що…»

– А щоб уже зайняти ii чим iнтенсивнiше, то нехай вiддасться музицi, як ii сестра, – обiзвався я наново.

– Вона займаеться нею. Але це не вистарчае iй цiлком, – вiдповiв вiн. – Вона хоче щось бiльше. Впрочiм, до консерваторii також не пiде, на те треба також бiльше засобiв. Батько взагалi з хати не конче похочуе дати ii, а тепер, коли старша сестра вiддаеться, не вчинив би цього за жодну цiну, любить ii безгранично.

Хотiв би, щоб усi дiти сидiли гуртом коло нього, за винятком нас, старших синiв. Дiвчатами, говорить, вiн не журиться. Чув я лиш недавно, як казав, що мусить для Манi шмат землi закупити, щоб його на всякi випадки мала, але чи зробить це, я не знаю. Менi одному розходиться о те, шоб ii чимсь сильним заняти. Коли б хоч влюбилася, нещасна, то, може, й покинула б свiй план.

Я спаленiв на його слова, а далi, усмiхаючись, вимушено кликнув:

– То посадiть ii на коня i нехай верхом iздить.

Вкоротцi запалиться так до того, що свiй план, хоч би й за старого вченого вийти, покине!

Молодий чоловiк витрiщився зчудовано на мене, а далi усмiхнувся й собi й вiдповiв:

– Це не без смислу, що ви кажете. Але поки що пождiм ще… Я попробую намовити ii вiддатися краще однiй лиш музицi. В неi гарний талант. Попри те нехай читае i вчиться й здобувае освiту на власну руку… А там… побачимо, що дасться зробити.