Філософські етюди

Навiть тi, хто сидiв на кормi, на мить забули про невблаганну лють розбурханоi стихii, яка погрожувала iм загибеллю; та незабаром до них вернувся звичний егоiзм.

– Добре цьому йолопу бургомiстровi! Вiн навiть не усвiдомлюе, яка небезпека над нами нависла! Вiн тупий, мов скотина, i помре без агонii, – сказав учений муж.

Не встиг вiн промовити цю глибокодумну фразу, як буря завила з нестямним шалом. Вiтри засвистiли зусiбiч, човен закрутився, мов дзига, i в нього ринула вода.

– О мое бiдолашне малятко! Дитино моя, дитино! Хто врятуе тебе? – в розпачi заволала мати.

– Ви самi, – вiдповiв незнайомець.

Його голос, мов органна музика, проник у серце молодоi жiнки i вселив iй надiю; вона почула цi сповненi доброти слова, незважаючи на завивання шторму, на крики переляканих людей.

– Пресвята Дiво, заступнице Антверпенська, жертвую тобi тисячу фунтiв воску i поставлю статую, якщо ти врятуеш мене вiд цiеi бiди! – вигукнув багатiй iз Брюгге, стоячи навколiшки на своiх мiшках iз золотом.

– Та нема ii, вашоi Святоi Дiви, нi тут, нi в Антверпенi, – сказав йому вчений.

– Вона на небесах, – промовив голос, який, здавалося, долинув iз дна морського.

– Хто це сказав?

– Мабуть, сам диявол! Вiн смiеться з Богоматерi Антверпенськоi! – закричав слуга.

– Дайте спокiй своiй Пресвятiй Дiвi, – сказав стерновий пасажирам. – Вiзьмiть-но лiпше черпаки та вихлюпуйте воду з човна. А ви, – гукнув вiн до матросiв, – наляжте на весла! Буря дала нам хвилину перепочинку, так в iм’я сатани, який ще держить нас на цьому свiтi, послужiмо самi собi провидiнням! Усiм вiдомо, що коли на морi буря, то в цiй вузькiй протоцi сам чорт ногу зламае, але ось уже тридцять рокiв мiй човен тут плавае.

І вiн далi мiцно тримав у руках стерно, пильно вдивляючись то в море, то в небо, то поглядаючи на свого човна.

– Вiн завжди смiеться з усього, наш хазяiн, – стишеним голосом сказав Томас.

– Невже Бог допустить, щоб ми загинули разом з усiм отим набродом? – спитала рицаря гоноровита молода дiвчина.

– Нi, нi, шляхетна панно! Ось послухайте, що я скажу. – Вiн притяг ii до себе за стан i прошепотiв iй на вухо: – Я добре плаваю – ви тiльки мовчiть! Я вхоплюся за ваше прекрасне волосся й обережно допливу з вами до берега. Але я зможу врятувати тiльки вас одну.

Дiвчина подивилася на свою стару матiр. Та стояла навколiшках i просила епископа, щоб вiдпустив iй грiхи, але той нiчого не чув.