Філософські етюди

Навiть серед пiратiв, певне, бувають приемнi години, коли на iхньому розбiйницькому кораблi можна почувати себе, як у крiслi-гойдалцi.

– Сподiваюся, гер Герман на прощання розповiсть нам яку-небудь страшну iсторiю в нiмецькому дусi.

Цi слова промовила за десертом одна юна особа, блiда й бiлява, яка, звичайно ж, начиталася Гофманових казок i романiв Вальтера Скотта. Чарiвне створiння було единою дочкою банкiра – хазяiна дому, i свое виховання дiвчина нинi завершувала в театрi Жiмназ, не пропускаючи жодноi п’еси з тих, якi там ставилися.

В тi хвилини гостi вже перебували в щасливому станi солодкоi знемоги, який опановуе нас пiсля розкiшноi трапези, коли ми трохи переоцiнили можливостi свого травлення. Кожен сидiв, вiдкинувшись на спинку стiльця, i, делiкатно поклавши руку на край столу, грався позолоченим десертним ножиком. Як i завжди, коли обiд закiнчуеться, хтось iз гостей неодмiнно крутив у пальцях зернятко грушi; iнший скочував кульку з хлiбноi м’якушки; закоханi складали з огризкiв фруктiв безформнi лiтери; скнари пiдраховували кiсточки вiд плодiв i вишиковували iх на тарiлцi – так ото драматург розставляе статистiв у глибинi сцени. Про цi маленькi радощi втiшання щедрою трапезою чомусь не згадав у своiй книжцi Брiя-Саварен – автор, загалом кажучи, надзвичайно сумлiнний. Слуги вийшли. Стiл з десертом скидався на ескадру пiсля бою – усе розкидане, напiвз’iдене, понiвечене. Тарiлки безладно пересували туди- сюди, хоча господиня дому докладала неабияких зусиль, щоб розставити iх як треба. Кiлька гостей роздивлялися краевиди Швейцарii, розвiшанi на двох протилежних стiнах iдальнi. Нiхто не нудьгував. Нам ще не доводилося зустрiчати людину в сумному гуморi, коли вона перетравлюе вишуканий обiд. У такi хвилини ми любимо посидiти в спокоi, що являе собою нiби золоту середину мiж замрiянiстю мислителя i ситим задоволенням жуйноi тварини, – цей стан було б доречно назвати меланхолiею натоптаного шлунка. Отож не дивно, що всi гостi дружно подивилися на добродушного нiмця, радiючи, що зараз почують яку-небудь баладу, хай навiть геть нецiкаву. Посеред такоi блаженноi тишi голос оповiдача мае властивiсть мовби зачаровувати нашi притупленi почуття i сприяти втiшанню, так би мовити, негативним щастям.