Філософські етюди

Безперечно, цей чоловiк просто втiшався радощами пообiдньоi ситостi й не мав у головi жодноi думки, жодних турбот. Отож менi навiть стало соромно, що свiй дар розгадування характерiв я застосував до такого примiтивного створiння, як тупий фiнансист. А тим часом, поки я провадив своi марнi френологiчнi спостереження, добродушний нiмець заклав у нiс понюшку тютюну i почав свою розповiдь. Менi було б важко переказати цю iсторiю в тих самих виразах, що й оповiдач, з усiма його паузами та багатослiвними вiдступами вiд головноi теми.

Тому я записав ii своiми словами, пропустивши все те, що видалося менi пустим розбалакуванням нюрнбержця, i залишивши все, з мого погляду, цiкаве та поетичне: при цьому я виявив ту наiвну безпосереднiсть, яка властива бiльшостi письменникiв, котрi частенько забувають написати пiд заголовком своеi книжки: «Перекладено з нiмецькоi».

Задум i дiя

Десь наприкiнцi вандем’ера VII року республiканськоi ери, а за звичайним календарем – 20 жовтня 1799 року, двое юнакiв, якi вранцi виiхали з Бонна, перед самим заходом сонця дiсталися до Андернаха, мiстечка, що притулилося на лiвому березi Рейну, за кiлька лье вiд Кобленца.

В тi днi французьке вiйсько пiд командуванням генерала Ожеро маневрувало на очах у австрiйцiв, що закрiпилися на правому березi рiчки. Штаб республiканськоi дивiзii, яка входила до корпусу Ожеро, розташувався в Кобленцi, а одна з ii пiвбригад отаборилася в Андернаху. Двое подорожнiх були французи. Глянувши на iхнi синi мундири з бiлою лямiвкою та червоними оксамитовими вилогами, на iхнi шаблi, а головне – на капелюхи, обтягнутi зеленою клейонкою i прикрашенi триколiрним плюмажем, навiть нiмецькi селяни впiзнали б у них вiйськових хiрургiв, людей вчених i гiдних поваги, яких любили не тiльки в армii, а й у краiнах, де стояли нашi вiйська. В тi часи, згiдно з недавнiм законом про набiр в армiю, який проводив генерал Журден, багатьох юнакiв iз пристойних сiмейств вiдiрвали вiд медичного стажування, i, природно, вони й на полях битв прагнули робити свое дiло, а не нести стройову службу, бо це не вiдповiдало нi iхнiй освiтi, нi мирному призначенню iхнього фаху. Цi молодi служителi науки, люди незлобливi й працьовитi, творили добру справу в епоху, коли повсюди панувало зло, i вони ж таки з великим спiвчуттям ставилися до вченоi братii тих краiн, якi пiдкоряла своему впливу жорстока цивiлiзацiя Французькоi республiки.