Філософські етюди

У мрiях Проспер здiйснив заповiтне материне бажання – купив тридцять арпанiв лугу, взяв собi за дружину одну панну з Бове, домагатися чиеi руки йому досi не дозволяла рiзниця в статках. На цi сто тисяч вiн улаштував собi блаженне життя, вiн бачив себе щасливим батьком родини, багатiем, його шанували в усiй окрузi, його навiть обирали мером Бове. Голова в палкого пiкардiйця пiшла обертом, i вiн став мiркувати, як обернути мрii на дiйснiсть. З палким натхненням вiн почав обдумувати злочин – поки що в теорii. В уявi вiн уже бачив фабриканта мертвим – i блиск його золота та дiамантiв слiпив йому очi.

Серце в нього калатало. Самi думки Проспера були вже, безперечно, злочином. Йому ввижалася гора золота, i вiн чманiв вiд цього сяйва, мiркуючи, як справжнiй убивця. Вiн запитував себе, навiщо цьому бiдолашному нiмцевi жити на свiтi, й уявляв, що його нiколи й не iснувало. Коротко кажучи, вiн у всiх подробицях обмiркував i те, як вiн здiйснить убивство, i те, як йому потiм уникнути кари. На протилежному березi Рейну стояли австрiйцi; пiд самим вiкном – пристань, а там човен з веслярами; вiн перерiже нiмцевi горло, скине тiло в Рейн, схопить валiзу, вибереться крiзь вiкно, дасть човнярам золота i втече до Австрii. Вiн дiйшов до того, що став мiркувати, чи досить вправно навчився володiти хiрургiчними iнструментами i чи зумiе перетяти жертвi горло так, щоб вона не встигла навiть зойкнути…

Пан Тайфер утер чоло i випив ще води.

– Обережно й зовсiм нечутно Проспер пiдвiвся. Переконавшися, що нiкого не розбудив, вiн одягся i вийшов до зали.

Потiм з тiею фатальною кмiтливiстю, яка, бувае, раптом пробуджуеться в людинi, з осторогою i водночас рiшучiстю, якi нiколи не пiдводять нi втiкачiв iз тюрми, нi злочинцiв, коли вони здiйснюють задумане, вiн вiдкрутив гайки, без найменшого шереху витяг iз гнiзд залiзнi прогоничi, приставив iх до стiни i вiдчинив вiконницi, сильно натискаючи на завiси, щоб вони не заскрипiли. До кiмнати полилося блiде мiсячне сяйво, i Проспер невиразно розрiзнив предмети в тiй кiмнатi, де спали Вiльгельм i Вальгенфер. І в цю мить, як розповiдав менi сам Проспер, вiн завмер на хвилину. Серце його гупало так сильно, такими рвучкими i лункими поштовхами, що його охопив жах. Вiн раптом злякався, що не зможе дiяти холоднокровно. Руки в нього тремтiли, а ноги йому пекло, нiби вiн стояв на розжареному вугiллi. Але вiн так успiшно виконав першу половину свого задуму, що побачив у цьому добрий знак для себе, особливу прихильнiсть долi.