Філософські етюди

– Я казала тобi, Нiколя, i ще раз скажу, – мовила дiвчина, смикаючи Пуссена за рукав його зношеноi куртки, – я ладна заради тебе вiддати життя, але я нiколи не обiцяла тобi, поки я жива, вiдмовитися вiд свого кохання.

– Вiдмовитися вiд кохання? – скрикнув Пуссен.

– Якщо в такому виглядi я покажуся iншому, ти мене розлюбиш. Та й сама я вважатиму, що негiдна тебе. Скорятися твоiм забаганкам – це так просто i так природно! Твою волю, коханий, я виконую з гордiстю i радiстю – навiть якщо менi не хочеться. Але робити це для iншого! Яка бридота!

– Прости мене, моя Жiлетто, – сказав художник, упавши перед нею навколiшки.

 – Атож, краще я збережу твое кохання, нiж досягну слави. Для мене ти дорожча, анiж багатство й почестi. Викинь же моi пензлi, спали ескiзи. Я помилявся. Мое покликання – кохати тебе. Я вже не художник, я просто закоханий. Хай усе воно згине – i мистецтво, i його таемницi!

Жiлетта милувалася коханим – щаслива, зачарована. Вона почувала себе царицею, бачачи, як заради неi вiн зрiкаеться мистецтва i кидае його iй до нiг.

– Але цей художник – зовсiм старий дiд, – знову заговорив Пуссен. – Вiн бачитиме в тобi лише прекрасну форму. Твоя краса бездоганна!

– Чого не зробиш заради кохання! – вигукнула Жiлетта, уже готова поступитися своею сором’язливiстю, щоб винагородити коханого за всi жертви, якi вiн iй принiс. – Але тодi я загину, – провадила Жiлетта. – О, загинути ради тебе! Хiба це не чудово? Але ти покинеш мене. О, яка все-таки погана думка прийшла тобi в голову!

– Справдi менi спало таке на думку, а я ж кохаю тебе, – мовив вiн з деяким каяттям у голосi.

– Виходить, я негiдник.

– Може, порадитися з дядечком Ардуеном? – запитала Жiлетта.

– О нi! Хай це лишиться таемницею мiж нами.

– Ну, гаразд, я пiду, але ти зi мною не заходь, – сказала вона. – Стiй за дверима з кинджалом напоготовi. Якщо я закричу, вбiжи i вбий художника.

Пуссен пригорнув Жiлетту до грудей – вiн уже думав тiльки про мистецтво.

«Вiн не кохае мене бiльше», – подумала Жiлетта, коли залишилася сама.

Вона вже шкодувала, що погодилася. Але незабаром ii опанував жах, болiснiший, нiж це каяття. Страшна думка зродилася в серцi Жiлетти, й вона марно намагалася прогнати ii. Їй раптом здалося, що сама вона вже менше любить художника, вiдтодi як запiдозрила, що вiн менше гiдний поваги.

II

Катрiн Леско

Через три мiсяцi пiсля першоi зустрiчi з Пуссеном Порбус прийшов навiдати свого вчителя Френхофера.