Філософські етюди

– Отже, я схиблений йолоп, божевiльний дурень! Немае в мене нi таланту, нi здiбностей, а е тiльки грошi, i я марно прожив на свiтi! І нiчого, нiчого я не створив!

Крiзь сльози вiн подивився на свою картину й раптом гордо випростався, втупивши в Пуссена й Порбуса гнiвний погляд.

– Присягаюся душею, кров’ю i плоттю Христа, ви просто заздрiсники! Ви запевняете, нiби картина зiпсована, щоб украсти ii в мене. Але я бачу ii, бачу! – заволав вiн. – Вона дивовижно прекрасна!

В цю мить Пуссен почув, як у кутку майстернi плаче Жiлетта, про яку всi забули.

– Що з тобою, мiй янголе? – спитав художник, у якому знову прокинувся коханець.

– Убий мене, – сказала дiвчина. – Було б ганьбою кохати тебе, як колись, бо тепер я тебе зневажаю. Я милуюся тобою, але ти менi вселяеш жах. Я люблю тебе i водночас вiдчуваю, що вже тебе ненавиджу.

Поки Пуссен слухав Жiлетту, Френхофер затуляв свою Катрiн зеленою саржею так само спокiйно i дбайливо, як замикае шухляду ювелiр, запiдозривши, що мае справу зi спритними злодiями.

Старий скинув на обох художникiв похмурим поглядом, сповненим зневаги й пiдозри, потiм мовчки з якоюсь судорожною поквапнiстю провiв iх за дверi майстернi i сказав iм на порозi свого дому:

– Прощавайте, моi голуб’ята.

Вiд такого прощання в обох художникiв мороз пiшов поза шкiрою.

Назавтра, тривожачись за свого вчителя, Порбус пiшов провiдати його i довiдався, що Френхофер помер уночi, перед тим спаливши всi своi картини.

Париж, лютий 1832 р.

Луi Ламбер

Et nunc et semper dilectae dicatum[23 - Присвячую тiй, яку й нинi, i завжди кохаю (лат.).][24 - Присвячую тiй, яку й нинi, i завжди кохаю. – Присвята адресована мадам де Бернi (1777–1836), першому коханню Бальзака. Примiтки Дм. Наливайка.].

Луi Ламбер народився 1797 року у вандомському мiстечку Монтуарi, де в його батька була невелика чинбарня.

Ламбер-старший хотiв зробити сина своiм наступником, але в Луi дуже рано проявився потяг до науки, i це змiнило батькiвськi намiри. Чинбар та його дружина любили Луi, як люблять тiльки единого сина, i нi в чому не могли йому суперечити. Книги Старого i Нового Заповiту потрапили до рук Луi ще в п’ятирiчному вiцi. Й цi двi книги, якi мiстять у собi стiльки книг, визначили його долю.