Філософські етюди

Яку чудову книжку можна було б написати, розповiдаючи про життя i пригоди якого-небудь слова! Немае сумнiву, що, служачи рiзним подiям, воно набирало рiзних вiдтiнкiв значення, в рiзних мiсцях пробуджувало рiзнi iдеi. Та чи не здасться воно ще величнiшим, якщо розглянути його в трьох вимiрах: душi, тiла та руху? А розглядати слово, залишаючи осторонь його функцii, наслiдки та вплив, хiба не означае поринути в океан роздумiв? Хiба бiльшiсть слiв не забарвленi зовнi тим змiстом, який вони виражають? Якому генiю завдячують вони своiм iснуванням? Якщо потрiбен могутнiй розум, щоб створити одне тiльки слово, то який же вiк у людськоi мови? Сполучення лiтер, iхня форма, обриси, яких вони надають слову, точно малюють – для кожного народу по-своему – невiдомих iстот, що живуть у спогадах наших сучасникiв.

Хто нам по-фiлософському пояснить, як вiдчуття переходить у думку, думка – у слово, слово – в його iероглiфiчний знак, як з iероглiфа виникае абетка, а з абетки – письмове красномовство, яке вражае послiдовнiстю образiв, розкласифiкованих риторами, образiв, що являють собою нiби iероглiфи думки? Хiба стародавнiй звичай малювати людськi уявлення в зоологiчних формах не визначив першi знаки, якими схiд скористався для створення письменства на своiх мовах? І хiба ця традицiя почасти не передалася й у нашi сучаснi мови, якi подiлили мiж собою рештки первiсноi мови стародавнiх народiв, мови величноi й урочистоi, i велич, i урочистiсть якоi зменшуються в мiру того, як старiють суспiльства. Вiдлуння цiеi мови, ще таке дзвiнке в юдейськiй Бiблii, таке гарне в античнiй Грецii, слабне з поступом наших цивiлiзацiй, якi змiнюють одна одну. Чи не цьому духу стародавностi завдячуемо ми таемницями, схованими в кожному людському словi? Чи не iснуе в словi «правда» чогось на зразок чарiвноi прямоти? Чи не мiститься в розкотистому звучаннi, з яким його вимовляють, невиразний образ цнотливоi оголеностi, простоти iстинного в усiх його значеннях? Це коротке слово дихае дивовижною свiжiстю. Я взяв для прикладу формулу абстрактноi iдеi, не бажаючи пояснювати проблему словом, яке зробило б ii надто легкою для розумiння, – наприклад, словом «лет», що безпосередньо впливае на чуття. І хiба не те саме вiдбуваеться з кожним словом? Усi вони несуть у собi вiдбиток живодайноi сили, якою надiляе iх людська душа i яку вони iй повертають завдяки чудеснiй взаемодii мiж словом i думкою.