Філософські етюди

Були тут i парочки, що тремтiли вiд утiхи, були дiвчата, якi згорали вiд цiкавостi, приведенi сюди своiми женихами, були щойно одруженi молодята, були дiти, якi боязко трималися за руки. Величезний натовп мерехтiв барвами, мiнився контрастами, миготiв розмаiттям квiтiв та строкатими вбраннями i тихо вирував серед нiчноi тишi. Розчинилася широка церковна брама. Тi, хто запiзнився й не змiг протиснутися у храм, залишилися на папертi й здалеку, через три вiдкритi портали, милувалися видовищем, про яке легкi декорацii сучасних опер можуть дати лише слабке уявлення.

Святенники та грiшники, кваплячися здобути прихильнiсть новоспеченого святого, запалили на його честь тисячi свiчок по всiй величезнiй церквi – корисливi вогники, що надали монументальнiй будiвлi чарiвного вигляду. Чорнi аркади, колони й капiтелi, глибокi нiшi каплиць, що виблискували золотом i срiблом, галереi, сарацинське декоративне рiзьблення з усiма його найвитонченiшими вiзерунками виразно проступали в потоках свiтла – так у червоних сполохах багаття виникають усiлякi химернi постатi. А над цим океаном вогнiв панував позолочений вiвтар у глибинi храму, де височiв головний престол, що сяяв, як сонце. І справдi, перед ракою, в яку поклали Дон Жуана, блiдло мерехтiння золотих свiтильникiв, срiбних канделябрiв, хоругов, пишних китиць, статуй святих i обiтних пiдношень. Тiло нечестивого грiшника яскрiло коштовним камiнням, квiтами, кришталем, дiамантами, золотом, бiлоснiжними, мов янгольськi крила, перами i зайняло на престолi те мiсце, яке вiдводять образу Христа. Навколо горiли незлiченнi свiчки, вiд них хвилями розходилося сяйво. Поважний сан-лукарський абат у ризах священнослужителя, в митрi, прикрашенiй коштовними самоцвiтами, i з золотою патерицею в руцi сидiв як владика вiвтаря у схожому на трон пишному крiслi посеред свого клiру, що складався з незворушних сивоголових священикiв, одягнених у тонкi стихарi, – вони стояли навколо нього, як на картинах отцi-святителi стоять навколо Творця. Староста хору та чiльнi особи капiтулу, прикрашенi блискучими вiдзнаками свого високого церковного сану, ходили туди-сюди, окутанi хмарами ладану – так свiтила здiйснюють свiй шлях у небесних сферах. Коли настав час великого прославляння, дзвони розбудили луну в усiх навколишнiх полях, i величезне збiговисько народу проспiвало першi слова хвали Господовi, якими починаеться «Te Deum».