Філософські етюди

Коли до мене прийшов тюремник, я став розпитувати його про нового в’язня.

«Та вiн i слова не сказав, вiдколи його сюди посадили. Сидить, обхопивши руками голову, i дрiмае, а може, думае про свое становище. Французи кажуть, нiби завтра вранцi йому оголосять вирок, а не пiзнiше як через добу розстрiляють».

Коли ввечерi менi дозволили вийти в тюремний двiр на коротку щоденну прогулянку, я весь цей час простояв пiд вiкном нового в’язня. Ми з ним поговорили, i вiн з наiвною вiдвертiстю розповiв менi про все, що з ним сталося, i досить розумно вiдповiв на моi запитання.

Пiсля цiеi першоi розмови я вже не сумнiвався, що вiн невинний. Того ж таки дня я домiгся дозволу навiдати його в камерi i пробув у нього кiлька годин. Отже, ми бачилися не один раз, i бiдолашний хлопець нелукаво втаемничив мене у всi своi думки. Вiн вважав себе невинним i водночас злочинцем. Згадуючи страхiтливу спокусу, подолати яку в нього вистачило сили, вiн усе ж таки боявся, що мiг увi снi пiдвестися й у станi лунатизму здiйснити злочин, який стiльки обмiрковував наяву.

«А ваш товариш?» – натякнув я.

«Що ви! – з палкою переконанiстю вигукнув Проспер. – Вiльгельм нездатний…»

Вiн навiть не договорив. На цi палкi слова, сповненi юноi чистоти, я потис йому руку.

«Коли вiн прокинувся, – сказав Проспер, – то, звичайно, перелякався, втратив голову i втiк».

«Не розбудивши вас, – сказав я. – Але в такому разi захищатися вам буде легко, якщо тiльки Вальгенферову валiзу не вкрадено».

Зненацька Проспер залився слiзьми.

«О, я невинний, невинний! – вигукнув вiн. – Я не вбивав. Я згадав, що менi снилося. Я бiгав наввипередки з товаришами на шкiльному подвiр’i. Нi, я не мiг вiдтяти голову тому бiдоласi, якщо увi снi я бiгав наввипередки».

Та незважаючи на проблиски надii, що повертали йому трохи спокою, вiн знову й знову мучився каяттям. Адже вiн усе-таки пiдняв руку, щоб перерiзати людинi горло. Вiн суворо осуджував сам себе, вiн не мiг вважати, що його сумлiння чисте, пiсля того як вiн скоiв злочин у думках.

«А я ж загалом добрий! – вигукував вiн. – О моя нещаслива мати! Можливо, в цю саму мить вона безтурботно грае в iмперiал iз сусiдками у своiй невеличкiй вiтальнi, обтягнутiй шпалерами. Якби навiть вона знала тiльки те, що я надумав убити людину i вже пiдняв на неi руку… О, вона вмерла б! А я ж у тюрмi, й мене звинувачують у справжньому вбивствi.