Філософські етюди

Подiбно до священикiв, якi не можуть правити месу в присутностi злого духа, обидва вони тримаються напружено, пiдозрiливо. Один з них виявляе пiдкреслену чемнiсть, другий похмуро мовчить – не знаю, котрий iз двох; один червонiе або блiдне, другий тремтить. Часто месник поводиться так само боягузливо, як i його жертва. Мало хто здатний скоiти зло, навiть у разi потреби; i бiльшiсть мовчать чи прощають з вiдрази до скандалiв або остерiгаючись трагiчноi розв’язки. Ось у такому взаемопроникненнi душ i почуттiв i розпочалася таемна боротьба мiж колишнiм постачальником та мною.

Пiсля першого запитання, з яким я звернувся до нього пiд час розповiдi гера Германа, вiн уникав моiх поглядiв. А може, вiн не зважувався глянути у вiчi не лише менi, а й iншим гостям. Вiн почав розмову з наiвною Фаннi, дочкою банкiра, мабуть, вiдчувши, як усi злочинцi, потребу побути бiля невинноi душi в надii знайти бiля неi спокiй. Та хоч я i сидiв далеко вiд нього, я дослухався до його слiв, i мiй проникливий погляд мовби заворожував його. Інодi йому здавалося, що вiн може нишком за мною постежити, але вiдразу ж нашi погляди зустрiчались, i вiн опускав очi. Змучений цим катуванням, Тайфер вирiшив знайти вiд нього порятунок у грi в карти. Я побився об заклад, поставивши на його супротивника, а в душi прагнучи втратити своi грошi. Мое бажання здiйснилося, i тодi я сiв на мiсце того, хто програв; у такий спосiб я й опинився вiч-на-вiч iз Тайфером.

– Будьте ласкавi, добродiю, змiшайте рахунок, – сказав я, коли вiн почав здавати карти.

Тайфер поквапно пересунув своi фiшки з лiвоi сторони на праву. Моя сусiдка пiдiйшла до мене, i я подивився на неi промовистим поглядом.

– А знаете, пане, я бував у багатьох ваших родичiв у Бове, – звернувся я до колишнього постачальника. – Адже вас звуть Фредерiк Тайфер?

– Так, добродiю, – вiдповiв вiн.

Зненацька карти випали у нього з рук, вiн зблiд, схопився руками за голову й пiдвiвся, попросивши гостя, який поставив на нього заклад, замiнити його у грi.

– Тут така задуха, – промовив вiн. – Боюся, що…

Тайфер не доказав фрази. Зненацька його обличчя болiсно скривилося, i вiн вийшов з кiмнати. Господар дому пiшов за ним, усiм своiм виглядом виказуючи найщирiше спiвчуття. Ми з моею сусiдкою переглянулися, i я побачив, що ii обличчя затьмарилося тiнню гiркого смутку.

– Ну хiба можна бути таким безжальним? – сказала вона, пiдiйшовши зi мною до вiконноi нiшi, коли я, програвшись, пiдвiвся з-за картярського столу.