Не той став

Не той став

Іван Нечуй-Левицький

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Не той став» Івана Нечуя-Левицького – повiсть про долю дивакуватого хлопця Романа, котрий одружився з коханою Соломiею***. Перу автора належать також й iншi твори автора, зокрема, «Без пуття», «Киiвськi прохачi».

Іван Нечуй-Левицький

НЕ ТОЙ СТАВ

I

Пiсля Петра, в суботу надвечiр стара Зiнька Мисанка поралася з дочкою Настею в своiй хатi. Настя, молода дiвчина, домазувала припiчок, а ii мати все заходжувалась варити вечерю.

Пiдпаливши трусок в печi, вона приставляла до огню чавун, застеливши вогкий припiчок ганчiркою, щоб його не подряпати горшками. Домазавши припiчок, Настя вмочила вiхоть в глиняник з бiлою глиною i помалесеньку пiдводила зверху на грубi на карнизi смугу взорцiв, вималюваних зовсiм такими червоними та синiми зiрками та хрестиками, якими вишивають рукави сорочок. Тi квiтки вималювала Настя з своiм братом Романом.

Незабаром у хату увiйшов Роман, високий бiлявий парубок з ясними очима.

Вiн принiс здоровий пучок ласкавцю, гвоздикiв та крокосу, котрий вже зацвiв жовтогарячими патлатими квiтками.

– А що, сину, нарвав бадилля свиням? – спитала мати в сина.

– Нарвав, мамо! А це я думаю заквiтчати образи свiжим ласкавцем та гвоздиками. Ось i крокус вже зацвiв.

– То й заквiтчай! – обiзвалась мати, липнувши на сина очима. Вона осмiхнулась, що Роман, уже доходжалий парубок, береться за дiвчачу роботу.

Роман ще змалку дуже любив квiтчати усяким зiллям образи та обвiшувати iх рушниками, любив робити здоровi хрести та вiнки з крокосу, з василькiв та ласкавцю i розвiшувати iх по стiнах на кiлочках.

Роман одсунув трохи стола, став на лавi i позатикав свiжий ласкавець та гiлки крокосу за образи. На углах кожного образа вiн позатикав в зелене листя по три жовтi гвоздики повняки; потiм пообтирав порох з писанок, що висiли пiд стелею на ниточках, i позатикав в бадилля кругом образiв паперовi круглi квiтки, котрi поробилаНастя.

Роман злiз з лави, одiйшов од стола i довгенько дивився на свiже бадилля ласкавцю та на квiтки.

– А що мамо, чи гарно я позаквiтчував образи? – спитав син в матерi.

Зiнька пiдвелася, зирнула на образи i промовила: «Гарно, сину, гарно. Ти якось вмiеш зробити це дiло до ладу, краще од мене i од Настi».

Зiнька була вже зовсiм стара, iй було вже бiльше як шiстдесят рокiв, але вона була здорова, мiцна й кремезна баба.