Над Чорним морем

– Ой, ще й як не подобаеться! Я людина з просвiтою, з вищим потягом: люблю читати й метикувати. Люблю людей метикуючих, розвитих. А там, знаете, яка просвiта, який розвиток, яка фiлософiя?

І Селаброс знов пiдморгнув скоса на двох агентiв. Надя осмiхнулась: вона знала фiлософiю тих смирнських Арiстотелiв та Платонiв.

– Я дуже рада, що познайомилась з вами, – сказала Надя. – Наш панянський кружок так само не цураеться просвiти, дбае за неi, виробляе собi принципи. Сказати правду, й менi обридла тутечки в нас розмова раз у раз про торговельнi справи, неначе бiльше нема за що й розмовляти.

– Я маю за велике щастя, що познайомився з вами. Бажаю од щирого серця познайомитись i з вашим товариством. Я людина з вищими поглядами. Менi хочеться десь вряди-годи одвести душу, побалакати за вищi погляди, за науковi питання. Інтерес науки – для мене найвищий iнтерес в життi. Абстракцiя реального життя, свiтового, так би сказати, практичного – то найвищий потяг розвитого, вищого розуму. Абстракцiя живих об'ектiв доводить до чистоi, iдеальноi, найвищоi абстракцii; i ми конфеденцiально складаемо собi iдеали, принципи, пересвiдчення.

А тi iдеали знов повертаемо в дiйсне живоття, обертаемо в космополiтичнi тенденцii нашого розуму, як би сказати, в найпринципiальнiшi принципи.

«Розумний, тямущий чоловiк! хоч я його й не гаразд втямила. Може, тим не втямила, що я ще не зовсiм розвита розумом… не знаю вищоi науки», – подумала Надя.

Селаброс скiнчив тiльки шiсть класiв в гiмназii, але читав доволi й був хлопець талановитий.

Тiльки часом вiн любив пускатись в абстракцii i, як то кажуть, «заiжджав в хмари». Перед дамами й паннами вiн любив пiднiматись в тi хмари, говорив високим тоном, щоб напустити iм туману в очi i почванитись своiм розумом, i говорив таки добру абстрактну нiсенiтницю, хоч граматично неначе й добре складену. Перед просвiченими людьми вiн не дуже-то виступав з тими абстракцiями.

– Я багато читав сьогочасних прогресивних авторiв, авторiв заграничних, не тiльки читав, але й виучував iх сливе напам'ять.

Я сам, бачте, часами люблю писати, а для цього дiла треба научного грунту й розвитку. Без пiдвалин нiхто не будуе дому. Я сам склав собi той мiцний фундамент. Науковiсть – то iнтернацiональна суб'екцiя вселюдських, космополiтичних стосункiв, – пиндючивсь далi Селаброс нiсенiтницею, i Надя примiтила, що його очi гордо позирають на неi, неначе кажуть: слухай i знай, що то ми таке!

«Або вiн дуже розумний, або я дурна, бо щось нiчого не второпаю.