Афонський пройдисвіт

– Про що ж вiн розмовляе в келii, як часом зiйдуться гостi? – спитав Копронiдос.

– Розказуе, якi штуки виробляв вчителям у бypci; часом говорить про свою давню службу в москалях. А з молодими дияконами усе балакае за червонi щоки та високi перси одноi удовицi… Вона тут недалечко од монастиря й живе, – сказав келiйник i зареготався на все горло.

«Отже ж, варто закидати мережi в цьому монастирi. Ловитва, мабуть, буде велiя… Чотири цiновитi осятри маю на примiтi… 3 котрого б почати… – думав Копронiдос.

 – Мабуть, з Палладiя. Палладiй мае показну роль в монастирi, бо з вчених… Треба б зробить початок з його…»

Копронiдос сам пробував послушником в усяких монастирях у Грецii та Болгарii i добре дiзнався за норови й звички монастирських осятрiв.

– Чи не крикливий та не лайливий отой отець Тарасiй? – сказав нiби сам до себе стиха Копронiдос.

– Ого-го! Не крикливий! – обiзвався послушник. – Як не встигнемо наставити самовар, то вхопить тебе за коси та як сiпне, то трохи голови не одiрве з волоссям.

А лаеться гидко, як москаль, та палкий, та битливий! Часом i приступити до його страшно. Та такий товкущий, непосидящй, що все тотвчеться то по келii, то по садку.

«Ну, з цього страшно починать: не пiде в моi мережi; треба почитати з святих та побожних… хоч би з грошовитого лапiги, що не любить вештаться та ходить, мов качка… з отця Палладiя: тут менi буде менше притичин», – подумав Копронiдос i встав з лавки та й розпрощався з келiйниками.

ІІ

Другого дня, тiльки що вдарили в дзвiн на ранню службу божу, Копронiдос прийшов до церкви. Отець Палладiй сидiв коло низького аналоя. Кругом його стовпились сiльськi бабки, прочанки. Отець Палладiй записував у книгу «жертви» бабок: бабки та й молодицi наймали акафiсти, молебнi та панахиди. Копронiдос держав у руцi здоровий пучок пiвонiй, нарцисiв та тюльпанiв, а пiд пахвою щось завернуте в червону хустину.

Баби й молодицi товпились кругом отця Палладiя, неначе овечки кругом ясел з сiном. Копронiдос поклав на вiкнi своi приносини, вдарив три поклони перед чудовним образом, приложився, а потiм став навколiшки височенько на сходах i молився, доки баби одiйшли од отця Палладiя. Тодi вiн узяв з вiкна букет та те, що було загорнуте в хустинi, i якось по-лисичому, навшпиньки пiдступив до отця Палладiя й поклонився йому до пояса.