Як ведеться, так і живеться

– Бач, комашина! – вiдказав той, простягаючи руку.

– То сонечко! – угадав Грицько.

– Сонечко? – скрикнув Івась i почав вигукувати:

Сонечко, сонечко!

Виглянь у вiконечко,

Бо татари iдуть,

Тебе зарiжуть,

Твоiх дiток заберуть!

Грицько пiддержав брата, i обидва закричали, Грицько товще, Івась тонше:

– Сонечко, сонечко!..

Овечата, зачувши голоси своiх пастушкiв, задеренчали; руденьке телятко бекнуло; чорненький бiлоголовий бичок задрочився: задравши хвiст угору i опустивши голову униз, вiн пiшов вподовж поля вистрибом-вистрибом!

– Дивись, дивись, що бичок робить! – скрикнув Грицько.

Івась озирнувся, i обидва зареготались.

Бичок, мов образившись вiд iх реготу, як вiтер, попер вподовж поля.

– Бицю, бицю! – гукав Грицько, схопившись, i майнув навздогiнцi. Івась, стуливши руку, щоб комашина не випала, i собi, як опечений, подрав навперейми.

Той бичок, з-пiд Чорнушки-корови, був любимець Івасiв. Вiн його сам доглядав, напував, чистив, а часом, одiрвавши вiд свого рота шматок хлiба, давав йому.

Як тiльки знайшовся вiн, мати припоручила його Івасевi. «Це ж уже твiй бичок буде», – сказала вона. Івась тодi з радощiв аж пiдстрибнув i так коло його ходив, що нiкого i близько не пiдпускав. Недаром вiн i тепер, як опечений, схопився. Не дай, господи, забiжить вiн до Пилипенка в траву! Не дай, господи, його спiймають там!

– Переймай, переймай, – чимдуж кричав Івась на брата, а сам землi пiд ногами не чув, як той вiтер, мчавсь.

Грицько таки забiг вперед. Бичок став i, мотаючи головою, грiзно дививсь на його.

– Бицю! бицю! – кликав той.

Бичок товсто загув, мов сердито гримнув: «Не лiзь!» – i наставив молодi рiжки.

– Бицю! – роздався коло бичка голос Івасiв.

Бичок повернув голову.

– Бицю, бичушка! – розлягався Івась i вхопив за нашийник з каблучки. – Чого ти, дурню, тiкав? Тебе вкусило що? Укусило мого бичка? – допитувавсь Івась, гладячи його i по мордi, i по спинi, i пiд черевом.

Бичок покiрно стояв, струшуючи шкурою, i, знай, поривався лизнути Івасеву руку.

– Бе-е-е! – зично скрикнув, пiдокравшись ззаду, Грицько.

Як стрiль стрельнула – бичок зiрвавсь з мiсця…

Гаразд ще, що Івась не випустив каблучки з рук, а то б тiльки й бачили бичка. Тепер вони разом бiгли: бичок, вистрибуючи, уперед, Івась, задержуючи його, – за ним. Ззаду Грицько розлягався з реготу.

Насилу Івась спинив бичка i зараз почав лаяти брата.