Осінні узори

Так, так, вiд цiеi самоi старенькоi жiнки, яка й нинi плаче при згадцi про давно померлого чоловiка. В ii кiмнатi висить невеликий портрет вродливоi жiнки. Це кохана мого батька.

Важко переживши нероздiлене кохання, батько покинув тi мiсця, де кожен предмет нагадував ii, осiв у глухому гiрському селi, почав там учителювати й одружився. Взяв з собою тiльки ii фотографiю.

Одного дня мати застала батька, схиленого за столом. Вiн так заглибився в думки, що не почув, коли вона зайшла. Пiдiйшовши крадькома, щоб зненацька затулити очi й по-дитячому спитати: «А хто це?», вона враз побачила портрет вродливоi жiнки i сльози… сльози на обличчi мужчини.

Батько знiяковiв, зiм’яв у руцi фото, механiчно заховав у кишеню й поскаржився на головний бiль. Але тут же побачив, як наiвно звучить ця його неправда. Розказав усе дружинi й вiддав iй у руки своi святощi.

Мати мовчала весь вечiр. На другий день, повернувшись з роботи, батько побачив над своiм столиком ту фотокартку. Це було над його сподiвання.

Вiн зiрвав ii зi стiни й хотiв кинути у пiч, але мати схопила його за руку.

– Вона згорить, а чи вигорить у серцi?

– А як же iнакше?

– Хай висить. Колись сам знiмеш…

Батько зняв фотографiю через багато рокiв. Зняв, нiби ненароком, перед побiлкою, i не вiшав бiльше.

А пiсля смертi батька мати дiстала з батьковоi касетки пожовклий вiд часу портрет незнайомоi дiвчини, вiчно молодоi й красивоi суперницi, витерла чистенько й повiсила на стiнi. Як пам’ять про початок повного сiмейного щастя, довiр’я, взаемного розумiння…

Ти ще нiколи так не розмовляв зi мною… Чому ти завжди мовчав i мовчанням роз’ятрював ревнощi? Пробач менi… Нi, навiть прощення не хочеться зараз у тебе просити… Може, якраз щасливою була та хвилина, коли я порвала цю фотокартку на маленькi шматочки?

1958

Рододендри

Мандрую горами.

Не поiхав у Крим, вiдмовився вiд сонячноi Абхазii, змiняв плюскiт морського прибою на полонинський вiтер у Карпатах. Я завiтав у дивний край, що давав натхнення митцям, прийшов побачити його й створити пiсню.

Край поезii, краси, мистецтва i талантiв. Край екзотики, казок i легенд. Край дужих, гарячих i смiливих людей. Край, про який написано багато, а сказано мало. Хочу сам побачити його й оспiвати.

З рюкзаком за спиною, з палицею в руцi та з зошитом розпочатих пiсень брожу Карпатами.

Вчора господиня ворохтинського готелю лякала нас поганою погодою. Невдалий прогноз.