Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

На зв'язок з фантастичним птахом вказуе саме iм'я «громовика» – «Беркут – батько» чи «Орел – батько», а також те, що як i Гаруда, крик якого нагадуе грiм, Буркут-баба нагайкою «спричиняе» грiм. Мiфiчний птах арiйцiв принiс людям живучу вологу. Вiд Буркут-баба туркмени також чекали вологи у виглядi дощу, приносячи йому жертви.

Гробниця Буркут-ата, чи «святого Буркута» (Буркут-овля), знаходилася на схiднiй околицi Ашгабада i слугувала у давнi часи мiсцем поклонiння. Інколи ототожнювали Буркут-ата з легендарним батьком Коркутом.

Мiсто Коркута (Горкудинг дати) мiсцевi жителi показували професору Каррiеву на пiвднi Туркменii, в районi Кара-Кала.

«До того ж кола шаманiстських уявлень вiдноситься iзольоване туркменське свiдчення про Коркута як «господаря дощу». Замовляння погоди магiчними засобами, зазвичай за допомогою «дощового каменя» (яда, джай), належить до числа найдавнiших i широко розповсюджених шаманських обрядiв тюркомовних народiв Сибiру i Середньоi Азii i засвiдчене в практицi огузьких «жерцiв» (тобто шаманiв) вже на самому початку X ст.

».

    В. М. Жирмунський

Вiдомi легенди про Буркут-дiвана (Буркут-баба), який протягом сорока днiв стоiть на однiй нозi i наче уподоблюеться рослинi i таким чином впливае на урожай. На святi жнив, яке вiдбували в давнину на честь аграрного божества, гойдалися на гойдалках – чим вище злiтали, тим бiльше нiби впаде дощiв, що принесуть гарнi врожаi i «змиють» грiхи за минулий рiк.

За вiруваннями туркменiв, Буркут-дiвана – покровитель дощу. Вважаеться, що розпоряджатися дощем Буркуту доручив бог.

Буркут гуляе по небу, жене хмари туди, де потрiбен дощ i б'е iх батогом. Слiд батога – блискавка; грiм – звук удару чи крики i стогiн дощових хмар. У мiфах i збiрниках житя святих Буркут-баба протиставляеться Аллаху, що, можливо, е вiдбитком боротьби iсламу з культом мiсцевих доiсламських божеств.

На кiнець XIX ст. культ Буркута переважно став пастушим, скотарським. Ушанування покровителя дощу втратило зв'язок iз зрошувальним землеробством. Лише пастухи в пiсках приносили в жертву Буркуту козу, бо в пустелi дощ був бажаним, там зрошування не було.

В iм'я Буркута входить слово «дiвана». У народiв Середньоi Азii воно означае «мандрiвник», «убогий». Туркмени пояснюють: Буркут називаеться «дiвана» тому, що завжди мандрував, не мав родини i постiйноi домiвки, роздавав iншим те, що йому дарували люди. Туркменський класик Махтумкулi словом «дiвана» називае дервiша. «Дiвана» також юродивий, бiснуватий, одержимий.