Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Для цього вiн сiдае на крилатого нара й iде на один край свiту: там – далеко, смерть не знайде його, думае Хорхут».

* * *

Верблюденя

Похитьки, без нагляду, неспiшно,

Кланяючись кожному ростку,

Верблюденя – iще мале, потiшне —

Човником рудим снуе в пiску.

Повз крутi барханiв каруселi

Змалечку без нянечки, а втiм —

І куди воно пiде з пустелi,

Як йому пустеля – рiдний дiм!

    Агагельди Алланазаров

* * *

Пилюка в очi – тактика

Юрiй Ботяков

Ще сто рокiв тому туркмени були грозою Середнього Сходу.

У серединi XIX ст. для жителiв прикордонних районiв Ірану, населення Хiвинського ханства, стихiйним лихом була звiстка про аламан – военний набiг з боку Каракумiв. Туркмени, якi здавна освоiли простори великоi пустелi, користувалися заслуженою славою прекрасних кiннотникiв: не випадково правителi Ірану й Афганiстану, емiри Бухари i хiвинськi хани намагалися залучити на службу своiх неспокiйних сусiдiв: туркменська кiннота була найбоездатнiшою частиною iхнiх вiйськ.

Вiйна в пiсках вимагала особливого умiння i навичок. Інколи найвiдповiдальнiшою частиною вiйськовоi операцii було пройти через море барханiв i залишитися при цьому непомiтним для супротивника. Вода – ось що вирiшувало успiх вiйни в пустелi. Кiлькiсть глибоких колодязiв з необхiдним запасом чистоi питноi води була обмежена, до того ж вони були добре всiм вiдомi. А тiльки вони й могли швидко напоiти тварин i людей у великому загонi, тому доводилось вирушати в дорогу малими силами.

Усi в пiсках прямують до колодязiв, тому там зазвичай i пiдстерiгала небезпека. Засiдка бiля колодязiв була улюбленим прийомом у тактицi туркменiв. Робили i так: вiдомi колодязi засипалися, а замiсть них вiдкривалися новi, про якi знали лише «своi». Інколи iх просто приховували. Тим бiльше, що це не так уже й складно зробити: каракумський колодязь не мае монументального оформлення, при необхiдностi його вузька горловина покривалася мiцним туркменським килимом. Пройде зовсiм небагато часу, i тiльки знаючi люди вiдшукають по прикметах джерело в морi пiску.

Та люди i тварини все одно не змогли б iснувати в пустелi без запасу води, взятого iз собою. Тому вiйськовий загiн зазвичай мав караван супроводу (рухливу базу) iз запасом води, фуражу i зброi. Такий караван називався «верблюжим вiйськом». Тут знаходилися найдосвiдченiшi у вiйськовiй справi люди: потрапить караван до рук ворога – i на всiх чекае неминуча смерть.