Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Я знав багато туркменiв, якi, не зважаючи на ввесь свiй добробут, постiйно споживали в'ялену рибу, а хлiб дозволяли собi лише один раз на тиждень, як останнiй бiдняк, для якого пшениця недоступна через високу цiну.

Домашнiй побут туркмена виглядае як абсолютне гультяйство. В його очах страшна ганьба для чоловiка – прикласти руки до яких-небудь домашнiх справ. Вiн повинен займатися лише своiм конем. Як тiльки вiн з цим упораеться, вiн iде до сусiда чи приеднуеться до гурту чоловiкiв, якi сидять у колi перед наметом, i бере участь у розмовi, розмiрковуючи або про полiтику i останнi розбiйницькi набiги, або про коней.

Тим часом з рук в руки переходить обов'язковий чiлiм, рiд перськоi люльки, для якоi тютюн не зволожуеться. Вечорами, особливо у зимовий час, вони люблять слухати гарнi казки та iсторii. Туркмени радiють присутностi бахшi (трубадура), який пiд акомпанемент свого дутара, двохструнного iнструмента, спiвае уривки з «Кер-огли» та пiснi Аман-молли чи Махтумкулi [23], нацiонального поета, майже обожнюваного туркменами. Цей поет, якого вважають святим, був iз племенi геклен i помер приблизно 80 рокiв тому. Овiяний легендами життепис зображуе його надзвичайною людиною, яка, навiть не побувавши в Бухарi i Хiвi, вивчила усi книги та усi науки на свiтi виключно дякуючи божественному натхненню. Якось, сидячи на конi, вiн мiцно заснув i увi снi побачив себе в Меккi, в оточеннi пророка i перших халiфiв. Вiн роззирнувся з благоговiйним трепетом i побачив, що його пiдкликае до себе Омар, патрон туркменiв. Вiн пiдiйшов до нього, той його благословив i злегка ударив у чоло, пiсля чого вiн прокинувся. З тiеi митi солодкi вiршi полилися з його вуст, i його книга ще довгий час буде у туркмена на першому мiсцi пiсля Корану. Для нас, до речi, зiбрання вiршiв Махтумкулi цiкаве тим, що воно дае нам чистий зразок туркменськоi мови, а за змiстом своiм вiршi такого роду, особливо тi, де даються поради по догляду за кiньми, i де мова йде про зброю та аламан, дуже рiдко зустрiчаються в лiтературi схiдних народiв. У мене залишились в пам'ятi сцени, коли на святкуваннях чи пiд час звичних вечiрнiх бесiд бахшi починав декламувати вiршi Махтумкулi. В Етреку намет одного з таких трубадурiв стояв поруч з нашим, i коли вiн приходив до нас зi своiм iнструментом, навколо нього скоро збирались молодi люди, i вiн спiвав iм героiчнi пiснi. Його пiснi були сиплими гортанними звуками, якi ми вважали б швидше хрипом, нiж спiвом.