Месник

Два голих чоловiка: один кволий, ребристий, лисий; другий величезний, пружний, волосатий – бiгали, трясучи своiми принадами, мiж кам’яними столиками по слизькiй бетоннiй пiдлозi, як фiгуристи, виписуючи складнi «па». Усi, хто був у лазнi, притиснулися до стiнок i вболiвали… за пиво.

Регiт стояв неймовiрний. Марс кричав: «Уб’ю!» Башкир скавучав: «Пиво! Пиво!» Марс iнодi дiставав худу сраку Башкира сухим вiником. Башкир припускав швидше. При цьому вiн намертво вчепився в банку з пивом. Гвалт видавлював маленькi вiконця.

Нарештi Марс загнав свою жертву в кут i навис над худим тiлом. Башкир запищав: «Кину!!!» Марс вiдсахнувся, опустив руки, пошпурив вiник. «Давай пиво!» – видихнув вiн. Сварка закiнчилася мировою, народивши ще одну байку про пивний забiг у лазнi…

Здавалося, що дiд Башкир нiколи не спить. Вiн тiнню з’являвся на березi, коли пацани тихцем ставили вночi снастi на коропа, давав слушнi поради, а потiм сидiв з ними бiля вогнища до ранку, iв печену картоплю i розповiдав про скарби, захованi у Холодному Яру та на Гнилому Болотi.

Сашко з Модестом навiть зо два рази ходили в Холодний Яр. З лопатами, з мiшками виходили годинi о четвертiй ранку i цiлий день копали. Багато чого познаходили: наконечники, черепки рiзнi, навiть монети срiбнi, кiстки. Але нiчого вартого уваги. Знахiдки здали в музей, iм ще подяку у районцi надрукували.

Дiд Башкир якось сказав по п’янiй справi, що дорогий скарб у Холодному Яру знайти може лише той, хто поживе там, у лiсi А пацани навiть ночувати не залишалися.

Незатишне мiсце…

Вже пiзнiше розказав дiд Окуню, що батько його був червоним командиром i воював ув Азii проти басмачiв. Коли ж батька перед вiйною репресували, вдалося Башкиру потайки добратися до рiдних мiсць. Був мобiлiзований до лав Червоноi армii, та воював недовго, потрапив у полон, утiк, знову прокрався додому, а щоб не спокушати долю, жив у лiсах. Тому й знав усiлякi таемницi природи. Односельцi навiть казали про нього, що вiн характерник. Нiколи дiд не повертався з рибалки без риби.

На полювання не ходив, але сiльським мисливцям завжди пiдказував, якого дня i куди треба пiти, щоб бути зi здобиччю. Записаний був дiд пiд прiзвищем Бондаренко, але усi називали його Башкиром, хоч мало хто вже пам’ятав, що назвали так, коли прибув вiн до села з далекоi Азii…

– Чому ви не записуете, скiльки всього знаете? – запитував дiда Модест.

– Та пишу… Таку книгу накатаю, увесь свiт буде зачитуватися… – чи то жартував, чи хвалився старий Башкир.