Бікфордів світ

Щось цей щур означав, може, те, що Грицак не повернеться?! Цiлком може бути – вiн вiдчув нинiшню та прийдешню самотнiсть Харитонова i прийшов до нього показати, що вiн не самотнiй. Прийшов до нього як Боже знамення, переконуючи жити й боротися за життя, думати про ясне та тлумачити незрозумiле.

Грицак не повернеться. У цьому Харитонов уже був упевнений.

Дивно, що щур нiколи ранiше не показувався на очi й не заявляв про свою присутнiсть.

І все-таки Грицак не повернеться. Чекати його, охороняючи баржу, не мае сенсу, але кинути динамiт i пiти на пошуки життя, до якого можна приеднати свое життя, так просто не можна.

Треба пояснити собi необхiднiсть вiдходу або придумати щось, якусь дiю, що знiме з нього, Харитонова, тягар обов'язку, але не надасть нiкому права називати його зрадником i дезертиром. Тепер уже стае зрозумiлiшим, чого вiн хоче: вiн хоче пiти звiдси так, щоб одночасно не покидати вибухонебезпечний вантаж, якого напевно потребують нiчнi бiйцi партизанських загонiв i диверсiйних груп.

Так, вiн обов'язково пiде, але мае залишитися взаемозв'язок мiж ним i баржею.

Харитонов полiз у трюм i взявся за справу. Вiн з'еднав у одну нитку декiлька величезних клубкiв бiкфордового шнура, хвостик його прикрутив до брикета динамiту, здатного розбудити вiд мирного сну тисячi своiх побратимiв по трюму, другий кiнець витягнув на палубу, а потiм i на берег. Смикнув шнур на себе – вiн легко пiдкорявся.

Порядок. Тепер вiн збере речовий мiшок i, за вiдсутнiстю валiзи, посидить на цьому речовому мiшку на дорогу.

Потiм – у путь…

Харитонов затиснув кiнець шнура в кулацi й, нахилившись уперед для рiвноваги – речовий мiшок iз ленд-лiзiвською тушонкою i галетами важив немало, – подерся на невисокий скелястий берег. За берегом здiймався до неба пагорб, майже позбавлений рослинностi. Дiставшись до його вершини, Харитонов зупинився й вiдсапався.

План подальших дiй був надзвичайно простий.

Хоч яким би довгим був шлях – урештi-решт вiн вийде до людей. Якщо вийде до своiх – передасть iм шнур, i вони без зусиль знайдуть баржу. Ну а якщо нарветься на ворогiв – треба буде встигнути непомiтно пiдпалити шнур i вiдбiгти в iнший бiк, i тодi його душа, що здiйметься над цiею вiйною, побачить на березi Японського моря великоi сили вибух…

Спускаючись по iншiй сторонi пагорба, Харитонов побачив попереду величнi сопки, вкритi лiсом.