Бікфордів світ

– Вiдступися з дороги, секто! – незлобиво буркнув Кортецький i, взявшись за вiзок, заходився штовхати його у ворота.

Іван Тимофiйович i сини вiдступилися.

Інвалiд, жваво орудуючи дерев'яною ногою, проштовхнув вiзок до першого будинку, там зупинився й озирнувся на мiсцевих жителiв.

– Чого стали! – крикнув вiн. – Ідiть сюди, дорогу покажете!

Іван Тимофiйович поволi попрямував до прийшлого.

– Куди тобi дорогу? Немае тут нiяких дорiг! – сердито вiдповiв Іван Тимофiйович.

– У тайзi немае, це менi вiдомо… Не про це я.

– А навiщо вам? – запитав Володимир.

– Та штуку одну присобачити… – Інвалiд спiдлоба оглянув будинки.

– Немае у нас такого мiсця, – вiдповiв Іван Тимофiйович.

– Брешеш! – не повiрив iнвалiд. – Де культова будiвля?

– Яка?

– Церква! – пояснив iншими словами Кортецький.

– Там, – показав рукою Іван Тимофiйович.

– Ходiмо, християни! – скомандував прийшлий.

І вони попрямували до каплицi, до якоi було крокiв тридцять.

– А що це тут у вас вие? – на ходу запитав iнвалiд.

– Дзвiн, – вiдповiв Андрiй.

Інвалiд важко зiтхнув i незадоволено хитнув головою, мовчки дивуючись.

Пiдiйшли до каплицi. Іван Тимофiйович, косячи одним оком на Кортецького, вiдiмкнув дверi. Інвалiд узяв з вiзка одну круглу штуковину i залiз усередину. Тут Іван Тимофiйович помiтив, що за штуковиною цiею потягнувся якийсь тонкий мотузок.

Усi зайшли в каплицю. Інвалiд пильно оглядався. Іншi так само пильно стежили за ним.

– Пощастило вам узагалi-то, – мовив вiн. – Були б ви де ближче до Батькiвщини – пiдiрвали б вам давно все це християнство. У нас на боротьбу з опiумом динамiту не жалiють. Гаразд. Дайте з вiзка молоток! І свiчку запалiть.

– Ми свiчки даремно не палимо i сiрники марно не витрачаемо. Вони ще прадiдiвськi.

Андрiй вискочив за молотком.

– Ось! – Кортецький простягнув коробку Івану Тимофiйовичу.

Той запалив свiчку й освiтив каплицю.

Інвалiд пiдiйшов до середини iконостаса, витягнув з кишенi гiмнастерки цвях i забив його наполовину в дерев'яного розiпнутого Христа. А потiм начепив на цвях круглу штуковину.

– Ну от, – задоволено видихнув вiн. – Тепер i ви почуете голос Батькiвщини… а то сидять у тайзi, а там мiльйони помирають на фронтах…

– А як воно називаеться? – запитав Андрiй, показуючи поглядом на круглу штуковину.